ГЛАВА 37

     Макс.

     Ранком почуваю себе, як та собака побита. Воно і не дивно, якщо враховувати те, що пів ночі чекав результатів пошуку Марії. І ось нарешті отримав.

- Вона в Києві, літак на який вона зареєстрована приземлився декілька годин. - шепоче мені Мурат, бо в двох зараз присутні на зборах акціонерів. - Заспокойся вже нарешті. 

    “Все одно, ще більше нічого не розумію! Просто взяла і щезла. Виписалася раніше з готелю. Вимкнула свій стільниковий телефон. Наче і не було її! Тоді навіщо з’явилася на вечірці? Чому нічого не сказала? Нічого не розумію! Як той шпигунський дешевий фільм переглядаю, з нульовим бюджетом і посередньою режесурою.”

- Дякую, Мурате за допомогу! - відповів товаришу і спробував сконцентрувати увагу на нараді, хоч це мені зараз і не дуже вдається.

     Через пів години оголосили каву брейк, і всі присутні розділилися на маленькі групи та почали жваво гомоніти між собою.

     Ми з Муратом теж не стали виключенням, тим паче, що міцна кава мені зараз точно не завадить.

- Ой, вибачте я така незграбна! - в серцях вигукнула дівчина, одночасно обливаючи мене кавою з вершками, плеснувши зі свого горнятка що тримала в руці.

- Трясця. - виривається в мене, намагаюся тримати від тіла подалі просякнуту наскрізь сорочку, відтягуючи пальцями тканину.

- Перепрошую. - винувато шепоче, паралельно копирсаючись в своїй сумочці, навіть не звертаючи увагу, що її рука яка ще й досі тримає той клятий стаканчик, нахилилася в бік і рештки кави стікають на підлогу і на моє взуття.

     Вихоплюю стакан, доки на мені залишився хоч клаптик чистого одягу.

- Упс! - помічає калюжу на килимі, моє брудне взуття, підіймає злякано очі вище, затримавшись поглядом на  кхе-кхе… маю надію зрозуміли на чому, ковзає очима вище, доки не зустрічається з моїм незадоволеним поглядом.

- Ось! В мене є волога серветка. - додає напружено, при цьому ще й намагається посміхатися.

     “А мені зовсім не смішно!”

- Не треба, дякую! - гримаю у відповідь.

- Можливо, я зможу якось згладити цей прикрий момент. - кокетливо вимовляє та тягне руку щоб вологою серветкою “розмазати” пляму від напою на моїх грудях. 

     Добре, хоч що полюбляє каву розбавлену холодними вершками, а то б червона шкіра була забезпечена. 

- Краще я принесу нам ще кави. - одразу відсмикнула від мене свою руку, щойно побачила вираз на моєму обличчі.

- Це що за? - запитав мене Мурат, який розминувся з дівчиною. - Варто було залишити тебе на хвилину…

- Сам у шоці. - відходжу в бік та скидаю брудну сорочку, благо під низ одягнув білу майку.

- Ти її знаєш? - поцікавився товариш. - Звідки вона взялася?

- Поняття не маю! - чесно зізнався.

- А тобі так і щастить! Щойно одна зникла, з’явилася інша! - пошепки продовжує.

    “Чомусь і мені одразу здалося, от і слова товариша гідне підтвердження моєї підозри, що не випадково ця білявка треться поряд. Ще й по типажу дуже нагадує Марію. Таке ж симпатичне личко, біляве волосся, має схожу статуру та нахабність. Але ця нова “знайома” не Маша.”

- Ось! - переможно вигукує вона, тримаючи в руці дві філіжанки з кавою. - Не знала, яку Ви любите, тому замовила міцну без цукру. Вгадала? - зазирає мені в очі.

     “Вона серйозно вирішила, що я щось питиму з її рук?”

- Дякую! - сухо відповідаю, навіть заради пристойності беру з її рук той стакан, доки і цю гарячу каву не виплескала на мене. 

- Мене, до речі, Оксаною звуть! - знову зазирає в мої очі. А Ви завжди такий серйозний? - щебече кокетуючи. - Я тут сама і геть нікого не знаю!

- Сама, яка прикрість! - нарешті Мурат вирішив включитися в наш діалог, як не як теж поряд стоїть. - Я залюбки Вам тут все покажу, і Вам пощастило, бо я не такий серйозний, як мій товариш. - підморгує їй.

- Але ж… - в’яло протестує Оксана, та пізно, бо Мурата вже понесло.

- Нічого-нічого, мені зовсім не важко. - підхоплює її під лікоть і тягне кудись.

     “Дякую”, - промовляю самими губами, коли Мурат на мить озирнувся.

    Залишилося вирішити питання з брудною сорочкою. Поглянув на годинника. Якщо швиденько викликати таксі, то до другої частини наради можу встигнути.