ГЛАВА 36

     Марія.

     По дорозі до житла Олега придбали новеньку sim-картку.

- Чому не купиш собі новенький телефон теж? - здивовано запитав Олег.

- Не на часі зараз додаткові витрати. - відповіла увійшовши до помешкання товариша.

- Чекай, зараз пригадаю, куди я поклав свій попередній смартфон. 

     Я присіла на диван в гостьовій кімнаті і почала розглядати інтер’єр його досить аскетичної квартири. Диван, геймерське крісло та стіл з декількома моніторами і системний блок який миготів яскравими вогниками, за вийнятком декількох дрібничок я перелічила майже все. 

- Ось, тримай. - простягнув мені досить пристойний стільниковий телефон разом із зарядним пристроєм.

- В тебе проблеми? - доброзичливим тоном запитав, а тим часом допоміг вставити новеньку картку в слот.

- Напевно, як і у інших. - пересмикнула плечима. - Більше звичайно фінансові…

- Але ж ти з такої родини. - здивувався Олег.

- Ну і що! Я вже досить доросла, щоб сидіти на шиї у батьків. 

- Воно то звичайно так. - почухав потилицю Олег. - Але ж ти єдина донька.

- Я хочу сама знайти своє місце. Сама дізнатися чого варта. Хочу знати, що це моє власне досягнення, а не за кошти батьків і завдяки їх зусиллям. 

     “Залишилося тільки вигадати як розрахуватися з Едіком та врятувати власний бізнес! Ех, звучить простіше ніж насправді”, - зітхаю.

- Ось! Можеш тепер телефонувати! - переможно вигукнув приятель.

- Дякую. - знову сутужно зітхнула. 

     “Треба хоч батькам і  Марку зателефонувати в першу чергу, а то буде непереливки!”

- Я можу тобі чимось допомогти? - щиро цікавиться Олег.

- Не знаю. - спробувала посміхнутися.

     Потім на зворотній дорозі до його роботи ми ще випили по горнятку кави. Попрощалися і я попрямувала назад до своєї квартири.

- Маріє! - почула як мене хтось кличе, озирнулася.

     Помітила одразу що неподалік мого будинку, біля узбіччя припаркована чорна автівка, яку я вже здається колись бачила. Звідти повільно, розслабленою ходою вибрався Едуард. Зняв свої сонцезахисні окуляри, оглянув мене від маківки до п’ят.

- Ти мене розчарувала, Маріє! - с ходу, замість вітання видав той. Едік примружив очі, склавши руки на грудях. 

- Тож у тебе є три доби, щоб повернути мені повністю свій борг. Нагадую, я нічого не вигадав, все чесно і прозоро! Ти компенсуєш мені витрати за байк який розгепала та кошти, які я вклав при викупі твоїх коштовностей. 

     “Чесно та прозоро! Серйозно? хто б про це казав! Аж гидко стало від його присутності. А що це він так про чесність заговорив? Може хтось нашептав про Марка та мого батька? Щось таки однозначно сталося, раз він так швиденько припинив ту аферу за моєю участю!”

- Маю надію тобі це зрозуміло? - витріщився на мене.

- Так. - ціджу.

- І за Мельника запам’ятала? - перепитує.

- Так. 

     “Невже здогадався, що я розповіла про все Максу? А може навпаки, його посіпаки доклали про поцілунки і він став перейматися, щоб не здала його?”

- Повір, в мене досить очей… - ніяк не міг вгамуватися той.

- Та досить вже! - вибухнула я. 

- Насправді, я турбуюсь про тебе, юна панно! Можливо єдиний справжній друг, який  щіро намагається тобі допомогти… - почав він улесливо.

     “Не занадто швидкий перехід? Що він ліпить, цей Едуард взагалі “притомний”?”

- Боже збав від таких друзів. - відповідаю їдко і йду геть.

- Три доби… - кидає мені вслід.  

     Ці останні слова для мене звучать, наче вирок. Дістати таку суму, ще й у вкрай стислі терміни, завдання не для слабкодухих. Шкода, що моя уява малює лише один варіант де я можу так швидко роздобути необхідну мені суму.

     Та ще й кому винна - покидьку Едуарду! Який  за дупу свою боїться водночас, але жадібність переважає над страхом, і грошики свої втрачати він явно не хоче! Тому  і повторює як мантру, що все законно, чесно, та прозоро! Наче то не він вклав у мою долоню той “чудо порошок”, явно не дитяча цукрова шипучка, та вмовляв підсипати Мельнику. От чому мені не повернули мої речі, а обмежилися лише пакетом з найнеобхіднішим, сліди замітає! А телефон побили, щоб ні Мельник зі мною не зміг зв’язатися, ні я йому не змогла зателефонувати.

     Тільки тепер Едік і сам втратив можливість мені телефонувати та роздавати настанови. Прийшлося його Високості, особисто піднімати дупу і їхати нагадувати про борг. 

     Ох і історія видалася! Ворогу не побажаю!