ГЛАВА 32

     Едуард.

- Вони що робили? - я аж сів рівно після почутого. 

    Щось розмова з підлеглим знову не порадувала. Після того, як Марія прощаючись з Мельником поцілувала його, я дав їй ще один шанс, зараз бачу що дарма. Їх стосунки, схоже, набирають обертів. Здасть мене в будь-який момент і не кліпне.

- Добре, просто спостерігай обережно, так, щоб  вони тебе не помітили. - видаю наостанок настанову та скидаю виклик.

     В цей самий момент до мого кабінету заходить моя помічниця.

- Все нормально? - цікавиться, інтуїтивно відчуваючи мій стан.

- Ні, не нормально! - вибухаю я. - Справи просто кепсько. 

- Що вже сталося? - злякано поцікавилася Ірина.

- Що сталося? Ти ще питаєш! А хто порадив мені підставити цю кляту дівку, щоб з її допомогою здобути компромат на Мельника?

- Хто? - кліпає здивовано вона.

- Хто… - викрикую, мене аж пересмикнуло від цієї “святої простоти”, коротка ж в неї пам’ять. 

- І хто Марії в сумочку підкинув всілякі шпигунські пристрої ти теж не вкурсі? - втрачаю терпіння.

     “Одні некомпетентні йолопи навколо! Ні на кого не можна покластися!”

- А що не так? Чудовий план! Окрутити Мельника і підсипати в його напій…

- Лайно цей план! - гримаю. - А те, що та дівка може закохатися в нього і розколотися хто її підмовив, в твою голову ця ідея не прийшла?

- Едіку, заспокойся! Я трішки розуміюся в людях. Та Марія залежить від тебе, добряче заборгувала, завдяки нашим хитрим маніпуляціям. Виконавши наше маленьке прохання, вона не лише позбудеться боргу, а й поверне своє майно. Так? То чи стане вона ризикувати? Зробить все гарненько, отримає свій зиск і забуде все як страшний сон. - почала мене вмовляти помічниця.

- Бачу, пам’ять до тебе повернулася! Дарма, дарма я тобі довірився і зробив ставку на ту легковажну особу. Нутром відчуваю, підведе! - вскакую з місця й, прямую до вікна, обернувшись до Ірини спиною. - Сьогодні ж нічним рейсом вона вирушає до Києва.

- А її борг? 

- Відпрацює зовсім іншим чином! Якщо вчасно не розрахується зі мною. Так вже і бути, проявлю великодушність та дам їй декілька діб! - потираю руки.

- А клієнти? - поцікавилася Ірина.

- Клієнти будуть! На її молоде тіло знайдеться покупець, не сумнівайся!

     Марія.

     “Піду, не піду!”, - шепочу оглядаючи себе в велике дзеркало на стіні мого номеру.

    Чорна сукня з блискучими паєтками на тонких металевих бретельках, ідеально приталена з легкими хвилями драпіювання на грудях та спині. Волосся підняте догори і зібране. У вухах виблискують сережки з чорним камінням. Верхні повіки підведені чорним олівцем, губи червоною помадою. Взута у срібні черевички на високих підборах.

     Озираюся знову на стрілку годинника. Чому час не можна зупинити?

     Кусаю губи, сумніваючись, і все ж таки крокую до виходу з номеру.

- Марія? - запитує мене високий чоловік в ідеальному костюмі, щойно я з’явилася в передпокої готелю.

- Та-ак. - відповіла я трішки злякано.

- Пан Мельник доручив мені супроводити Вас до закладу в якому відбудеться вечірка. - урочисто декламує той.

- Он, як? - неабияк здивувалася. - Ну добре! - врешті здалась, може це і на краще. Безпека, як не як.

     "Як Макс здогадався, що я все ж таки прийму рішення завітати на вечірку? Невже так помітно, що він починає подобатися мені? Ну добре-добре, я хочу опинитися з ним поряд знову. Хочу бачити на власні очі, його реакцію, тому і образ підібрала  досить спокусливий. От тільки чи здатна встояти сама, під великим сумнівом!”