ГЛАВА 30

     Марія.

     Зачинила за собою двері свого номеру і притулилася хребтом, відчуваючи прохолоду від дерева. 

     Ще й очі заплющила. 

     В цей момент намагаюся пояснити собі, чи я справді спочатку: почула шерех, здогадалася, що це черговий шпигун Едіка, а потім вже поцілувала Макса. Чи у зворотному порядку, бо сама цього хотіла, а потім вже вхопилася за варіант “шпигунства”, щоб було куди відступати у випадку чого.

     Доторкнулася до губ. Цікаві відчуття, хвилюючі і хочеться ще. От тільки мозок мій щосили змушує чинити супротив, бо я вже розклала все своє майбутнє по поличкам, і присутність чоловіка в своєму житті,  явно не передбачалася. А ще, його чоловіча сила мене лякає аж до гикавки. І різниця у віці майже на десять років. 

     Що й казати про те, що цієї ночі я довго не могла стулити очей. 

Знаєте, Макс як той заборонений плід, який так хочеться зірвати, насолодитися скуштувавши, але так боїшся обпектися.

     Нарешті, аж під ранок мене зморив сон. Тож і не дивно, що прокинулася пообіді, та й то від того, що хтось тарабанив у двері номеру.

     Ледве розплющила очі, огорнулася ковдрою… а що такого? Наче ви ніколи не спали голяка.

- Чого тобі, Максе! - кволим голосом промовила, щойно відчинила і побачила його на порозі.

- Ти бачила котра зараз година? - поцікавився він.

- Поняття не маю котра! - тру заспані очі. - Щось сталося? Якщо ні, то ще ж наче не вечір. - озираюся на вікно, та ні, таки ранок, ну принаймні хоча б день так точно. 

- Твій телефон поза зоною, я лише хотів упевнитися, що з тобою все гаразд! 

- Та що зі мною може статися! - натягую ковдру аж до самої шиї, бо Мельник якось аж занадто підозріло зараз коситься на мене. - Повір, я не кожні п’ять хвилин обдумую щоб його утнути, та в яку халепу вскочити. 

- Дивно, а я вирішив, що ти взагалі не думаєш за свої вчинки. 

- Щось ще? - якщо чесно якомога швидше хочу його спекатися і вже починаю втрачати терпіння. 

      Ну уявіть собі, як виглядає дівчина вранці. Це ж не у романтичних фільмах, де вона просинається, відкидає вбік простирадло і вже красуня з ідеальним макіяжем і зачіскою, а тут на голові, як вибух на макаронній фабриці, зважаючи на частоту перевертань, за час коли ніяк не вдавалося заснути. 

- Просто перевір на всяк випадок, чи з твоїм телефоном все гаразд і я піду.

- Добре. - здаюсь, якщо це єдина умова і той зараз звідси справді забереться.

     Чимчикую до столу на якому вчора залишила свою сумочку. Повільно, бо ноги добряче плутаються через мій імпровізований захист у вигляді ковдри.

     Копирсаюся однією вільною рукою, викладаючи з торбини її наповнення, доки нарешті не дістаю стільниковий телефон.

- Розрядився. - констатую. - Зараз поставлю на зарядку. 

    Він мовчки киває і все ще розглядаючи мене, а мені так незручно, що хочеться крізь землю провалитися.

- Бувай Максе. - проспівала на одному подисі. - Зустрінемося ввечері.

     Радію, що той нарешті пішов. 

    Тепер можна в душ, а потім привести свій зовнішній вигляд до ладу. А ще б, непогано пообідати, раз сніданок я проспала.

   “Ось так я виглядаю значно краще!”, - задоволено кручуся біля дзеркала, розглядаючи своє відображення.

    Коротенькі блакитні шортики і біла футболка з оголеними плечима. Волосся вимите та ретельно висушене, зараз вільно спадає легкими хвилями на плечі. Трішки рожевого блиску і ледь-ледь торкаю тушшю вії. 

    Замикаю номер і крокую у ресторан готелю. Шукаю очима вільний столик.

    “Упс! Знову Мельник! Взагалі у цілому всесвіті є місце, де ми з ним не перетнемося?”