ГЛАВА 23

     Марія.

     Тільки мені здається, що я все роблю навпаки? Замість того, щоб сподобатися Мельнику - викидаю чергову дурницю. Ну хто так зваблює? Хотіла ошелешити та здивувати своїм поцілунком? Кого? Битого калача Макса? 

    Ну і як здивувала? Чи досі сама не можеш відійти від поцілунку, бо емоції в цей момент зашкалювали. Та ще й такі діаметрально протилежні, що сама здивувалася. Маленький спойлер - огиди там навіть і близько не було. Швидше шок від його настирливості, здивування, тепло, яке приємно розливалося по тілу, його губи виявилися напрочуд ніжними та вправними, суцільна насолода. Але щось я зараз почала завертати не туди!

      Думала що поцілую його легенько і Едік від мене відстане, адже сто відсотків на вечірці присутній хтось з його посіпак? Та не так сталося, правда!? У Мельника на цей рахунок, як виявилося, зовсім інші плани. 

      А от чи цілував мене так хоч хтось до цього моменту? Ну то вже зовсім інша історія. І моя остаточна відповідь - НІ. 

     Та що в мене всі думки зводяться до того клятого цілунку? 

- Зобрази будь ласка, що я тобі подобаюся. - шепочу Максу на вухо, а сама обережно, щоб не привертати зайвої уваги роззираюся на всі боки, шукаю очима того бугая з літака, або когось схожого на нього. 

- Що так погано з залицяльниками? Вигадай щось попристойніше! - пронизливо дивиться мені в очі Макс.

- Я потім все поясню.- зніяковіло промовляю.

- Чому не зараз? - вилиці Мельника напружилися.

- Бо швидше за все, зараз за нами слідкують. 

- Теорія змови, як цікаво. - додав він.

     Не знаю, чи повірив мені в цей момент, але легка та глузлива посмішка щезла з його обличчя. 

- Добре і що я маю робити? - поцікавився Макс і знову закружляв мене в черговому танку.

- Просто дивись на мене приязно. - намагаюся посміхнутися, але цей його пронизливий погляд, аж до мурах. Ох як же ж не легко це все.

- Ще приязніше? - схиляється нижче щоб поцілувати.

- Агов, легше! - обурююся.

- Ну то ти вже визначся чого хочеш. - знову провокує мене.

- Максе, перепрошую… - гукнув його, а звернувся до нас обох, здається той чоловік, якого я бачила разом з Мельником в готелі, того вечора коли щойно приїхала. - Хочу познайомити тебе з одним впливовим посадовцем.

- Іншого разу. - Відповів йому Макс, здається комусь зовсім не хочеться мене відпускати.

     Такий приємний щем одразу розлився по тілу. Чого б це?

- Макс, дарма втрачаєш таку можливість. - брови співбесідника Мельника зійшлися на переніссі.

- Максе, йди, якщо так треба. - не втрималася я, можливо воно і на краще, бо мені точно перепочинок не завадить, щось аж занадто багато емоцій для одного вечора.

- Почекаєш мене? - схиляється до мого вушка Максим.

- А мені вже час йти. - видаю я.

- Але ще зовсім рано. - намагається заперечити Мельник.

     “Так щиро, навіть можна повірити, що дійсно сумує!”

- Люблю рано лягати спати. - збрехала я. - Побачимося.

     М’яко посміхаюся обом чоловікам і не озираючись йду геть. 

     Макс.

    По великому рахунку мені начхати на того пана Османа, якому щойно мене представили. Мої думки ніяк не хоче залишати одна білява дівчина, яка вривається кожного разу в моє життя, як нестримний ураган, зносячи все на своєму шляху. Залишає після себе бентегу і нерозуміння - що то було…

    Нічого так собі початок сьогоднішньої вечірки. Яскравий та сміливий вчинок, який стовідсотково неможливо буде забути. Взяти і так просто з ходу, підійти і поцілувати. Чи багато я знаю дівчат, які б наважилися? Відповідь однозначно - ні.

     Не можу ніяк її зрозуміти, знову і знову. То вабить та зваблює, то відшиває та тікає. 

    А сьогоднішній натяк про те, що хтось там за нами слідкує. Як Вам?  І як я маю реагувати? Як сприймати цю інформацію? Що це? Ще один спосіб привернути до себе більше уваги, маніпуляція, попередження, плід дівочої уяви з теорією змови в сукупності.

    Знову голова йде обертом.

   А що якщо в цю гру продовжити грати за її ж таки правилами? Але цього разу точно не Марії вирішувати коли буде наша наступна зустріч і на яких умовах.