ГЛАВА 22

     Марія.

    Нарешті отримала пластикову картку від свого номера. Ще раз швиденько глянула на Макса, який досі огинається поряд. 

- Проводжати не треба. - видаю Мельнику, розвертаюся на п’ятках та крокую впевненою ходою в бік сходів, тягнучи за собою валізу.

     “Так кортить дізнатися, яка ж була реакція у Мельника на мої останні слова, але ні, озирнутися, все одно, що проявити слабкодухість! І це зараз точно не про мене. Вірніше не про мій сьогоднішній стиль: червона сукня, легенький в’язаний такого ж кольору светрик і ремінець з вставками пір’ячка - сміливо, яскраво, пристрасно водночас. Стовідсоткове потрапляння в ціль з вибором цього образу. Б’юся об заклад - Макс його запам’ятає надовго! А все що всередині, те що відчуваю дійсно в цю хвилину, там і залишиться. Якось так…”

     Нарешті опинилася поряд зі своєю кімнатою. Відчинила двері, поклала на спеціальний стілець свою валізу, скинула светрика і лише тоді помітила на ліжку конверт з запрошенням.

     Покрутила в руках кольоровий папірець, але не встигла навіть прочитати, як мій телефон ожив, почала лунати знайома мелодія. 

      Знову цей покидьок Едуард, приречено падаю на ліжко і приймаю виклик.

- Алло. 

- Бачила вже запрошення? - почав одразу зі справи він.

- Так! Але…

- Яке ще але? - обурився одразу чоловік.

- Послухайте, Едуарде, Вам не здається маячнею, що я наче б то випадково знову з’явлюся там де Мельник? Та треба бути несповна розуму, щоб повірити в таке.

- Саме тому ти маєш зробити так, щоб він тільки про тебе й думав! Задіяти свої жіночі чари, закохати його! - спробував повчати що мені робити Едік. 

- Як це Ви собі уявляєте? - я аж сіла на ліжку.

- Для початку, ти маєш його поцілувати… - видав той. - А потім далі по плану.

- Я що маю зробити? - здається я аж взвизгнула. - Недарма мені ця ідея одразу здалася повною маячнею.

- А от я так не вважаю, зважаючи на суму твоєї заборгованості. - з сталевими нотками в голосі відповів Едуард. - І без дурощів, мої люди все бачать!

     Відбилася і відкинула від себе слухавку.

    “Цілувати Мельника! Нічого ліпшого на думку цьому Едуарду не прийшло?”

      Макс.

     Брехати не стану, пів ночі бачив яскраві сни з Марією в головній ролі. Вона в тій самій червоній сукні, пристрасна, гаряча, пекельна, як вогонь. 

      Прокинувся таким збудженим, що прийшлося хвилин зо десять стояти під холодним душем.

     Звідки вона взялася? А головне навіщо? Для чого знову й знову перетинає мені дорогу. Яку мету переслідує? То відштовхує, то говорить про побачення. Я з глузду з’їду швидше, ніж зрозумію цю дівчину. 

   Вдень, відвідуючи будівельний майданчик, я тільки те й робив що озирався. А якщо та “пришарашена” і тут з’явиться? Наприклад стрибне з парашютом, або вистрибне з ящика з матеріалами. Чому ні? Чесно… Мені здається, що від неї можна чекати чого завгодно!

    І на вечірці, яка щойно почалася теж як на голках. Кожну хвилину чекаючи на чергову вихідку цієї Lady in red* (дівчина в червоному). І як виявилося - не дарма…

     Стою, як то кажуть - нікого не чіпаю, спілкуюся з колегами… Як до залу де проходить захід, впурхує ВОНА. Як чарівний вихор в темно синій блискучій та короткій сукні, з шлейфом солодко-хвилюючих парфумів. 

    Впевненою ходою, швидко долає відстань між нами. Стає навшпиньки і цілує мене, так блискавично, я не одразу встиг допетрати, що відбувається це на яву, а не у ві сні. 

      “Ні-ні, красуне! Хіба так цілують?”

     Притягую її за талію до себе і продовжую поцілунок, але вже геть на своїх умовах, пристрасно і палко.

      “Щось не подобається мила?”

     В мене таке враження, що до цього поцілунка “по дорослому” ні я ні вона не були готові. Але що вже, це відбувається. Долоні Маші, які ще декілька секунд тому намагалися відштовхнутися від моїх грудей - завмерли. 

      Мені здається, чи вона й дійсно відповіла мені?

      Боже, яка ж вона солодка. Але місце ця крихітка обрала не найкраще! Все ж таки навколо люди, а ми все ще не самі!

- І тобі привіт. - без особого бажання все ж таки відриваюся від її губ, просто ще мить і всі присутні помітять наскільки вона мене розпалила. - Бачу скучила!

     Аж губи стиснула, щоб бува не бовкнути чогось зайвого, а її личко почало вкриватися червоними плямками.

- Ходімо, потанцюємо. - хапаю її за руку, доки вона не встигла оговтатися, і тягну туди де вже танцює декілька парочок під повільну музику.

- Що впевненості вистачило лише на перший крок? - підморгую їй. - Сміливіше! поки навколо люди, тобі геть нічого не загрожує! - шуткую.

     Марія після моїх слів задирає догори підборіддя, її щоки рясно червоніють, ще трохи і будуть кольором точнісінько, як червона сукня яку я вже встиг запам’ятати.

- Нам треба поговорити. - шепоче вона, наблизившись до мого вуха, а для цього їй прийшлося притиснутися ближче до мене.