ГЛАВА 19

     Марія.

     Щойно відчинила двері своєї домівки, як мій стільниковий телефон у сумочці завібрував.

     “Що там в тебе?”, - прочитала коротке сповіщення від Едуарда.

     “Сьогодні нічого не буде.”, - відповіла, швидко набираючи букви.

     “Тобто? Ти де?”, - прийшло наступне сповіщення.

     Напевно роздратований зараз, аж пара з вух йде.

     Телефон знову ожив, цього разу від мелодії вхідного дзвінка. 

     Телефонує Едік, власною персоною.

- Алло. - сухо відповіла, щойно прийняла виклик.

- Маріє, негоже водити мене за носа та не відповідати на мої питання як слід. - почав з повчань він. - То де ти?

- Вдома. - знімаю черевики і знесилена падаю в крісло.

- А маєш бути де? - знервовано запитав Едік.

- Де? - вмикаю дурненьку. - В черзі стояти, щоб Мельник звернув на мене увагу? Він там був не сам, а з товаришем і двома дівчатами.

     Як не дивно, але Едуард у відповідь не промовив жодного слова.

- Ясно. - нарешті вимовив він. - Наступного разу подбаю, щоб він був сам. Маю надію, що ти не вирішила “зіскочити”? Нагадую, що твої прикраси та борг самі себе…

- Я пам’ятаю! - огризаюся роздратовано. 

- Чудово. Про наступну вечірку повідомлю. - додає він.

- Заздалегідь, маю надію! 

- Вже як вийде! - вигукує Едуард і кладе слухавку.

     “Чорти б забрали цього покидька!”

      Позбуваюсь сукні і трусиків і кволо крокую до душової кімнати.

    Зупиняюся перед великим дзеркалом, яке висить на стіні та вдивляюся в своє відображення. Червоні щоки. Дівоче тіло. Торкаюся пальцями до шиї і спускаюся нижче. Добре, що цей самовпевнений Мельник не знає, як здатен розпалювати його погляд. Що ж буде, якщо він доторкнеться до мене знову…

     Моє тіло пам’ятає все. Як вперше Макс опинився зовсім близько, стрибнувши за мною в річку. Мої враження в той момент, теж пам’ятаю, він мені здався ще більш привабливим, а риси його обличчя ще більш виразними. Його сильні руки, які легко витягли мене з води. Напружені м’язи. Пронизливий погляд… і губи, які зовсім поряд. 

     Перші враження, завжди самі яскраві, але друга наша близькість - зверху на байку, була не менш хвилюючою для мене. Теплі пальці Макса, які вхопилися за ремінець мого шолома… черговий зоровий контакт. І я, як те полохливе оленя поспішила знову все зіпсувати, випускаючи одразу на волю “тисячі гострих жалючих голок”.

     “В мене нічого не вийде! Ні з Максом, ні з кимось іншим!”, - нагадую собі, заходжу в ванну та відкручую кран з водою, стаючи під теплий струмінь води.

     Наступні дні проносяться, наче одна година, в суцільних клопотах. Навіть починає здаватися, що останні події, які відбулися - сон, плід уяви. Але ж ні. Все було по справжньому. Ось і чергове сповіщення в месенджері нагадує про це. А так хотілося забути все, як поганий сон. 

     Цього разу Едуард скинув координати на гугл карті та електронний квиток.

     “Серйозно?”, - не втрималася, вигукнула я. 

      Квиток на літак - Бориспіль-Анталія. 

      Виліт зовсім скоро, всього через дві доби. Проживання в п’ятизірковому готелі в містечку Текірова.

      Набираю тремтячими руками номер Едуарда. Відбивається. От же ж, пройдисвіт.

      Нарешті прийняв виклик і почувся його хриплуватий голос.

- Ви що серйозно вирішили, що я полечу в іншу країну? - зриваюся я. - Ми про це не домовлялися.

- Тц. - клацає він язиком. - Але ж ти перша порушила домовленість. Тому маєш те що маєш! І заспокойся нарешті! Поводишся так наче тебе в рабство продають. Позасмагаєш декілька днів в компанії Макса, зробиш те про що ми розмовляли і одразу додому. Про зворотній квиток я подбаю. Всі твої витрати теж моя турбота.

- Я нікуди не полечу! - стою на своєму.

- Та будь ласка. Послухай Маріє, я вже втомився від твоїх примх! На вихідних відбудеться досить розрекламований аукціон, чудова нагода виставити щойно придбані прикраси на нього. Хоч частину грошей відіб’ю, раз з тобою каші не звариш!

- Ви цього не зробите! - вигукую я.

     “Клятий шантажист”

- Ще й як зроблю, а ще твій любий таточко і той молодик, як його там?  Марк здається, дізнаються про твої махінації… 

- Ви… ви. - хапаю ротом повітря, бо голова починає паморочитися.

- Я знаю хто я. А ти? Непорозуміння в благородній сім’ї, ось хто ти Маріє. - кидає холодно, наче батогом відхлестав. - Я здаю квиток?

- Ні! - хриплю у відповідь, бо в горлі пересохло.

- Гучніше, не чую! - вимагає Едуард.

- Ні! - щосили вигукую.

- Чудово! - знову задоволено прицмокнув він.

- Якщо зі мною щось станеться  Марк дізнається про все, і про Ваш підлий шантаж.

- Заспокойся. Ти мене менше всього цікавиш. Мені потрібна не ти! - роздратовано кидає. - Досить на сьогодні! Збирайся. Інші подробиці отримаєш в сповіщенні.

      Приречено падаю на ліжко і закриваю очі руками. Ситуація така, що гірше не вигадаєш.