ГЛАВА 15

     Марія.

     Минулося три дні. Три дні суцільної тиші. Жодного сповіщення від Едуарда, жодного дзвінка. Це як перебувати весь час на вістрі леза. Кожні десять хвилин з пересторогою перевіряти телефон. З кожним новим сповіщенням серце неймовірно пришвидшується, а шлунок стискається до нудоти. 

     Варто було розслабитися, вмовити себе, що це Едуард вигадав той борг, щоб налякати мене, як стільниковий ожив в руках.

      Вся кров миттєво прилила до обличчя, аж у скронях пульс застукотів. 

     Читаю з екрану і не вірю своїм очам: “П’ятдесят тисяч за байк і сто моральної шкоди!”

     “Скільки?”, - вигукнула і почала озиратися навколо, бо в цей момент знаходжусь в гостях у Марка та його дружини Емілії.

- Все нормально? - запитує мене дружина Марка, реагуючи одразу.

- А-а! - кліпаю на неї здивовано. - Та-ак! - киваю.

     “Та нічогісінько не добре! Сила силенна грошей, він там здурів на пару зі своєю помічницею?”, - додаю про себе. 

      “Є інший варіант?”, - друкую швиденько.

      “Юна панно вирішила, що вона виняткова?”, - отримала відповідь.

      “Трясця!”, - додаю про себе, аж руки починають тремтіти.

      “Хіба що…”, - коротке сповіщення з трьома крапками, і тиша від Едіка.

      “Що це означає?”, - кусаю губи, а трем такий, що зараз збожеволію.

- Машо, що з тобою? - Емілія сідає поряд і лагідно кладе руку мені на плече. 

- Зі мною? - знову перепитую розгублено. - Та нічого такого. - збрехала, навіть не кліпнула зайвий раз.

- Якщо тобі потрібна моя допомога чи порада, звертайся! - продовжила Емілія.

      “Мені будь ласка в грошовому еквіваленті!”, - знову закінчую мовчки.

- Дякую, люба! Звичайно звернуся, коли буде необхідність! - якось аж занадто сумний голос в мене вийшов. - А зараз просто дівчачі справи, які треба розв’язати, ось і все.

      "Дівчачі! Ахаха, я сама хоч вірю в цю нісенітницю?”

      “То що?”, - відсилаю Едуарду сповіщення, досить вже тримати мене на межі нервового зриву.

     “Що тебе об’єднує з Максом Мельником?”, - прочитала відповідь Едіка.

    “Мельник… Мельник… Це ще хто такий? І з ким там я вже встигла “об’єднатися, та ще так, щоб і сама не знала!”, - дивуюся, а сама швиденько гуглю на телефоні.

    “Ах ти ж, ось ти хто!”, - ледве не вкусила себе, варто було зрозуміти про якого саме Макса Мельника йде мова.

    “То ось хто насправді мій рятівник?”

    “Що ж відповісти?”, - знову нервово кусаю губи.

    “Що це змінює?”, - завуальовано відповідаю Едуарду в месенджері. 

    “Багато чого змінює, люба!”, - відповідає одразу, то я вже знову “люба”?

    “Наприклад списання боргу! Продовжувати?”, - читаю продовження.

    “Як цікаво! То чому одразу не відкрити всі карти? Агов, я ж не сьогоднішня! Навіщо ця вся гра в кота та загнану в куток мишу? Чому одразу не пояснити - ця підстава була потрібна, щоб піймати тебе на гачок, бо бачили тебе неодноразово з Максом поряд. Більше того двічі з невідомих причин він ризикував своєю власною дупою, щоб врятувати тебе, тобто МЕНЕ! Після чого МИ* (мова зараз йде про Едуарда і його помічницю) вирішили, що  між Вами щось та є. Макс нам потрібен, і ми хочемо через тебе “наївну дурепу” отримати доступ до нього! Тільки є одна маленька ремарочка, я йому ніхто! Більше того, після нашої останньої розмови Макс Мельник триматиметься від мене подалі.”

     “Так!”, - відповідаю на сповіщення.

     Чому ж ні? Це в адекватної людини є гальма, а звідки вони в мене?

     Відкидаюся на спинку крісла і заплющую очі. Вам ще від мене не гидко? Бо мені вже так!