ГЛАВА 11

     Марія.

- Маю надію, Маріє, що Ви сьогодні ввечері більше нічого не планували! - цікавиться Едуард.

- Сьогодні я вільна. - зізналася я.

- Чудово. - відповів мені, а потім віддав наказ водієві їхати до його садиби. - Тоді приєднаєтеся до нас за вечерею?

- Залюбки. Чому ні! - приязно посміхнулася. 

     Дарма я погодилася, як виявилося, бо на вечірці знову опинився Макс. Я його помітила майже одразу, варто було увійти разом з Едуардом і його помічницею до гостьової кімнати. Вірніше, спочатку я відчула дивне занепокоєння, а потім, бінго, очима зустрілася з причиною цього відчуття. 

     Вилиці Макса одразу напружилися, нервово стиснув келих з якимось напоєм у своїй руці. Це було важко не помітити, бо аж кісточки на пальцях побіліли. 

     Знаєте, якось не дуже тішить самолюбство той факт, що хтось здатен реагувати на тебе так. 

     “Як саме?”, - запитаєте Ви мене.

     Наче я червона ганчірка перед пикою у розлюченого бика, ось як.

     В цей момент Макс був не сам, а з якимось чоловіком, приблизного його віку. І ось тепер той інший теж, витріщається на мене. 

    Якщо Макс тримає зоровий контакт, не відводячи очей від мого обличчя, то його товариш пройшовся вже з десяток разів від п’ят до самої маківки. 

    Відвертаюся від них. Вірніше переключаю всю увагу на новий об’єкт, а саме - на великий екран хтось вивів запис з дрону мого порятунку.

     Дідько, цього тільки не вистачало.

     Макс.

- Що вона тут забула! - вихоплюється в мене, а мій товариш одразу інтуїтивно повертається в той бік що і я.

- Цікава штучка! - коментує, наче я запитав його думку. - В тебе з нею щось є?

     “От що я маю відповісти?”

      Втрьох продовжуємо грати в розглядини, вона споглядає на нас, ми на неї.

     І був шанс, що цим би діло цього разу обійшлося, якби хтось на екран не вивів відео з дрона в момент порятунку Маші.

- Макс, а це бува не твоя куртка? - мружить очі мій товариш Дмитро.

- Тихіше! - пошепки відповідаю йому.

- То це ти? - ніяк не може вгамуватися він. - Чи хтось інший.

- Хтось інший. - бовкаю я.

     “А що я маю на стілець видертися зараз? В мене немає жодних намірів зірвати оплески, чи насильницьки з Марії видавити слова вдячності! Її обурення з цього приводу було цілком достатньо!”

      Та друг мені не повірив і знову продовжує розкручувати цю тему.

- Он і шолом твій, і задок у байка точнісінько як у твого…

      “Краще б він по іншим задкам виступав, і не ліз туди куди його точно не просять!”

- Я так і знав що Ви знайомі! - сплеснув він у долоні. - Ти її вже…

- Дмитре! - роззираюся на всі боки, на предмет того, хто з присутніх міг почути нашу розмову. 

- Якщо ні, хочу телефончик! - продовжує він. 

- Хрін тобі, а не телефон. - обурююся.

     Тим часом обмірковую,  чи не занадто гарячкова в мене реакція на ці слова. Дійсно, чому так бурхливо реагую, якщо мені байдуже на цю дівчину. Начебто був роздратований її зухвалою поведінкою! Чи я щось плутаю? Чи ця “мала авантюристка” примудрилась викликати живий інтерес навіть у мене?

       От цього вже точно не треба!

      “Може переключитися на якусь дівчину? Обрати, скажімо ту, для якої найбільша афера її життя - стрибнути з незнайомцем у ліжко?”

- Досить вже Дмитре, облиш її. Поглянь ліпше на тих двох симпатяг, вже давно поглядують на нас. - спрямовую погляд товариша в бік двох кралечок.

        Здається їх я теж десь бачив, тільки от де не одразу можу пригадати. Можливо два тижні тому.

     Доки я розкладав полички у нетрях підсвідомого, намагаючись пригадати де бачив дівчат, випадково пригадав того чоловіка, який накинув на Марію свій піджак, і з яким вона поїхала з тої вечірки. 

      Марк Кураховський - власною персоною. Цікаво! 

      Вирішив “погратися” з “недосвідченою пташкою”, та ця Марійка явно не з таких. По тонкому льоду ходить цей Марк, якщо вирішив “розважитися” з такою, як вона. Відкусить руку, аж по самий лікоть, при нагоді. Його шлюб розіб’ється вщент, навіть кліпнути не встигне. 

     Ось, і ще один привід триматися від Марії подалі не забарився!