ГЛАВА 5

     Марія.

     Є дві новини, як завжди за класикою жанру - погана і хороша. Не буду занадто довго тягнути інтригу, тому одразу почну. Погана - в цій коротенькій спідничці та топі я виглядаю, як дівчинка тінейджер з претензією на доступність. Хороша - наша яхта, нарешті доплила до кінцевого пункту, вірніше до місця головної вечірки. 

     Всі присутні потрошку почали сходити на землю, я ж ще й досі переминаюся з ноги на ногу тут, на палубі. Все ще намагаюся натягнути понижче коротку спідницю. 

- Машо, Ви йдете? - окликує мене Едуард, який разом з іншими пішов уперед. 

Едуард.

- Так, зараз! - все ж таки відповідаю, хоч і розумію, що той не дуже то мене і чекає.

- Думаєш, що спіймала “Золоту рибку”? - чую зовсім поряд з собою вже знайомий голос, від чого сіпаюся.

- Тобі то що до того? - роздратовано запитую того самого типчика, який витягнув мене з води. 

     “Ну як витягнув, я б і сама впоралася… Мабуть.”

- Та так! - глузливо відповідає він. - Смішно просто.

- І що смішного в тому, що чоловікові сподобалася дівчина? - суплюся я, вірніше мене цей чолов’яга страшенно дратує, і він сам і його зверхня манера зі мною розмовляти.

- Кажеш сподобалась? Дівчина? Йому? Та він вже давно по іншій статі виступає, і всі про це знають, якщо ти зрозуміла натяк! - додає він.

     “То він щойно вказав на те, що я дурепа і не можу провести паралелі між елементарними речами? Я вже починаю закіпати!”

- Слідкуй ратше за власним ліжком, як тебе там! - роздратовано вигукую.

- Макс. 

- Макс. - повторюю за ним і стрімко обходжу його. 

- Симпатичні стрінги! - вигукує мені вслід.

- Відвали! - гиркаю, навіть не обернувшись.

     Знав би він, як я довго сушила у вбиральні ці трусики запхавши в сушилку для рук. А що? Маю ще в додачу до всього світити голою п’ятою точкою? 

    Думає, що своєю “сповіддю” зруйнував всі мої плани щодо Едуарда? А от і не вгадав! Якщо чесно, то мені ще краще. Можна розслабитися і не перейматися зайвий раз, що  Едік почне до мене загравати. Суто ділові стосунки - мені вже подобається!

     Макс.

     У мене тепер новий вид розваги, а саме - спостерігати за цією ексцентричною особою. З такою поведінкою їй більше підійшло б якесь інше ім’я… Елеонора, Анжеліка, але точно не таке простеньке, як Маша. 

     Думаєте що вона в цю хвилину скромно присьорбує лимонад десь у кутку, щоб якомога менше привертати уваги до своєї персони? Наївні! Скромність явно не її амплуа. 

     Зібрала майже всіх притомних чоловіків в цьому залі за стіл де грають в покер, ось, що вона вигадала цього разу! Так, Вам не почулося, а мені не примарилося. Хтось грає разом з нею. Хтось спостерігає та вболіває. Але осторонь точно нікого не залишилося. Хіба лише я, та й то…

     А дівчина й справді досить харизматична та яскрава. Навіть той коротенький топ, що на ній, виконує певну роль, збираючи жадібні погляди. 

     Ох і Марія! Горе тому божевільному, який в тебе закохається!

     Повільно крокую до того клятого столика. Ловлю її погляд, спочатку ніби здивування читається на її обличчі, потім емоції стрімко змінюються по мірі зкорочування відстані між нами. І тепер вже явно роздратування світиться на її симпатичному личку.

    Взагалі не можу втямити, звідки така сила її магнетизму? Одягнена в підлітковий коротенький костюмчик, явно не її розміру, майже без макіяжу, сплутане волосся недбало та нашвидкоруч зачесане назад, зібране у хвіст і перев’язане все тією ж хусткою. І такий аншлаг навколо її постаті. Навіть той Педуард, рота роззявив і слідкує за кожним її кроком. 

     Доки я спостерігав за нею, мала вже встигла зірвати солідний куш. А я підіспів вчасно, якраз до нової гри. 

- Що ти тут забув? - промовляє вона самими губами.

- Я хочу приєднатися! - голосно оголошую присутнім і зухвало сідаю за стіл.

     Як же вмить забігали її оченята. 

     “Що таке, люба? Не розраховувала на таку заміну? Може вже час і самій забрати виграш і вшитися звідси? Доки хоч щось ще залишилося! Я тобі точно не заглядатиму в рота, та й витріщатися на твій другий розмір грудей теж не збираюся! Прикро, правда!”