Епілог. Рік по тому

Рік президентства пролетів як один день. Григорій запровадив реформи, про які говорив — прозорість держзакупівель, реформа освіти, підтримка малого бізнесу. Не все вдалося. Були провали, критика, опір.
Але він тримався.
Вероніка повернулася до журналістики — писала колонки, іноді критичні до чоловіка. Це викликало суперечки, але Григорій ніколи не просив її зупинитися:
— Ти моя дружина. Але ти також громадянка. І маєш право на власну думку.
Максим-молодший виріс — уже пішов, сміявся, пізнавав світ. Лія обожнювала братика, приходила кожних вихідних.
Ірина знайшла роботу в міжнародній компанії — нарешті стабільну, з хорошою платнею. Вона і Вероніка стали друзями — не близькими, але щирими.
Олексій дотримав слова. Не втручався в політику. Лише приїжджав до онуків — грався, читав казки, псував солодощами. Григорій повільно вчився йому довіряти.
Одного вечора, коли Максим заснув, а Лія повернулася до Ірини, Григорій і Вероніка сиділи на терасі президентської резиденції.
— Ти шкодуєш? — запитала вона.
— Про що?
— Про все. Скандали, швидке весілля, політику...
Він подумав:
— Ні. А ти?
Вона всміхнулася:
— Ні разу.
Вони дивилися на місто — мільйони вогнів, мільйони життів, які тепер частково залежали від них.
— Знаєш, що найдивніше? — сказав Григорій. — Я думав, президентство буде вершиною. А виявилося — це просто початок. Справжнє життя почалося, коли я перестав грати роль і став собою.
— З усіма недоліками?
— З усіма. — Він поцілував її. — І з тобою.
Вони сиділи так довго, обійнявшись, поки місто не затихло.
Попереду були роки президентства. Виклики. Кризи. Перемоги. Поразки.
Але вони були разом.
І це змінювало все.
КІНЕЦЬ