Розділ 15. Тихі приготування

Наступні тижні пролетіли в шаленому ритмі. Григорій поринув у передвиборчу кампанію — дебати, зустрічі з виборцями, нескінченні наради. Але тепер він повертався додому кожного вечора. До Вероніки. До нового життя, що зароджувалося.
Весілля вирішили зробити камерним — лише найближчі. Максим радив розкрутити це в медіа-подію, але Григорій відмовився:
— Це наш день. Не шоу для камер.
Вероніка була вдячна. Її живіт вже помітно округлився — сімнадцять тижнів. Вона хотіла встигнути одружитися до того, як стане зовсім важко рухатися.
Лію почали повільно вводити в їхнє життя. Спочатку короткі зустрічі — година в парку, спільний обід. Потім довші — вихідний день разом.
Дівчинка спочатку трималася насторожено. Але коли Вероніка показала їй УЗД майбутнього брата, щось змінилося.
— Це мій братик? — здивовано запитала Лія.
— Так. Він з'явиться через кілька місяців. — Вероніка всміхнулася. — І йому дуже потрібна старша сестра, яка його захищатиме.
Лія серйозно кивнула:
— Я захищатиму. Обіцяю.
З того дня вона почала приходити частіше. Розповідала Вероніці про садочок, показувала малюнки, навіть залишилася на ніч, коли Ірина мала термінову поїздку.
Григорій спостерігав за цим з подивом. Як легко Вероніка знайшла підхід до дочки. Як природньо все складалося.
— Ти народжена бути матір'ю, — сказав він одного вечора, коли Лія вже спала.
Вероніка всміхнулася:
— Або просто пам'ятаю, якою була в її віці. Самотньою. Потребуючою уваги.
— Ти була самотньою?
— Батьки розлучилися, коли мені було чотири. Мама працювала на двох роботах. Тато створив нову сім'ю. — Вона погладила живіт. — Я знаю, як це — рости без батька. Не хочу, щоб Лія відчувала те саме.
Григорій обійняв її:
— Вона не буде. Обіцяю.
Через три тижні після оголошення заручин прийшов несподіваний гість. Олексій Вебер стояв біля дверей з букетом троянд.
Вероніка відчинила, завмерла:
— Пане Вебер...
— Олексій, будь ласка. — Він простягнув квіти. — Якщо ми станемо родиною, формальності зайві.
Григорій вийшов з кухні, побачив батька і напружився:
— Ти попереджав, що приїдеш?
— Хотів зробити сюрприз. — Олексій усміхнувся — невпевнено, ніби сам не вірив у власні слова. — Чи я не вчасно?
Вероніка переглянулася з Григорієм. Він ледь помітно кивнув.
— Заходьте. Щойно поставила чайник.
Вони сиділи в вітальні — незручно, натягнуто. Олексій роздивлявся квартиру:
— Скромно.
— Мені не треба багато, — спокійно відповіла Вероніка. — Достатньо, щоб було затишно.
— Розумна позиція. — Олексій відпив чаю. — Більшість жінок, які виходять за політиків, одразу вимагають маєток.
— Я не більшість жінок.
— Я помітив. — Він поставив чашку. — Саме тому хотів поговорити. Без Григорія.
Григорій підвівся:
— Батьку...
— Сядь. — Олексій подивився на нього. — Я не збираюся на неї тиснути. Просто хочу поговорити. Чоловік з жінкою.
Вероніка торкнулася руки Григорія:
— Все гаразд. Я справлюся.
Він неохоче вийшов на кухню, залишивши їх удвох.
Олексій довго мовчав, потім:
— Я прийшов вибачитися.
Вероніка здивовано підняла брову:
— За що саме?
— За те, що використав тебе. Підкинув інформацію для тієї статті. Зробив тебе інструментом. — Він дивився їй в очі. — Я звик маніпулювати людьми. Це мій спосіб контролювати світ. Але з тобою я переступив межу.
Вероніка мовчала. Не очікувала такої відвертості.
— Григорій каже, що ти намагаєшся змінитися, — нарешті промовила вона. — Я хочу в це вірити. Але вибач, довіри треба заслужити.
— Я розумію. — Олексій кивнув. — Тому прийшов не з обіцянками. А з пропозицією.
— Якою?
— Я хочу бути дідусем. Справжнім. Не маніпулятором, не кукловодом. Просто дідусем, який любить онуків. — Він зітхнув. — З Григорієм я провалився як батько. Може, з Лією і вашою дитиною у мене вийде краще.
Вероніка вагалася:
— А якщо не вийде?
— Тоді ви маєте повне право відсторонити мене. — Він простягнув руку. — Але дайте шанс. Один.
Вона дивилася на його руку довго. Потім повільно потиснула:
— Один шанс. Але при першій маніпуляції...
— Ти викинеш мене з життя онуків. Зрозуміло. — Він всміхнувся — щиро, без звичної холодності. — Дякую, Вероніко.
Коли Олексій пішов, Григорій повернувся:
— Що він хотів?
— Вибачитися. І попросити шанс бути дідусем. — Вона обійняла його. — Я погодилася. Але з умовами.
— Ти йому довіряєш?
— Ні. — Вона чесно подивилася в очі. — Але хочу дати шанс. Для Лії. Для нашої дитини. Всім потрібна родина.
Григорій поцілував її у лоб:
— Ти надто добра для політики.
— Тому мені і подобаєшся. Ти теж надто добрий.