Розділ 13. Пропозиція

Григорій приїхав на дачу Андрія пізно ввечері. Вероніка сиділа на терасі, загорнута в плед, дивлячись на зірки.
Почувши його кроки, обернулася:
— Що сталося?
Він сів поруч:
— Батько зупинив публікацію фото. Але це тимчасово.
— Як зупинив?
— Не питай. — Він взяв її за руку. — Важливо інше. Він правий — якщо ми не контролюємо історію, хтось інший буде контролювати. І це буде брудно.
Вероніка кивнула:
— Я знаю. Я журналістка. Розумію, як працюють медіа.
— Тому я хочу запропонувати щось. — Він повернувся до неї, дивлячись в очі. — Вийди за мене заміж.
Вона завмерла:
— Що?
— Одружимося. Офіційно. Публічно. — Він говорив швидко, намагаючись пояснити. — Тоді це буде історія кохання, а не скандал. Люди пробачать таємну дочку, якщо побачать, що я створюю сім'ю.
Вероніка повільно забрала руку:
— Ти пропонуєш мені вийти заміж... заради піар-кампанії?
— Ні! — Він схопив її руки назад. — Ніко, я кохаю тебе. Я хочу бути з тобою. Хочу виховувати нашу дитину разом. Просто... зараз не найкращий час, і я пропоную не так, як мріяв, але...
— Зупинись. — Вона заплющила очі. — Дай мені подумати.
Вони сиділи мовчки. Вітер шелестів листям. Десь далеко кричала сова.
— Я завжди уявляла пропозицію інакше, — тихо почала Вероніка. — Романтичний вечір, троянди, можливо навіть скрипаль десь у кутку. — Вона всміхнулася крізь сльози. — А не політична необхідність посеред скандалу.
— Я знаю. І мені шкода. — Григорій стиснув її долоні. — Але я люблю тебе. Це не піар. Це правда.
— А якби не вагітність? Не скандал? — вона подивилася на нього. — Ти б все одно освідчився?
Він замислився. Чесно:
— Можливо, пізніше. Можливо, після виборів. Але так — я хотів би провести з тобою життя. З виборами чи без.
Вероніка мовчала довго. Потім:
— Дай мені ніч. Вранці дам відповідь.
— Звісно. — Він поцілував її руку. — Я почекаю скільки треба.
Вероніка не спала всю ніч. Лежала, дивлячись у стелю, обдумуючи.
Вийти заміж за Григорія.
Частина її хотіла цього. Вона кохала його. Носила його дитину. Хотіла сім'ї.
Але інша частина боялася. А якщо це справді лише політичний розрахунок? Якщо після виборів він зрозуміє, що помилився?
Вона торкнулася живота. Їхня дитина. Маленьке життя, що росте всередині.
Що краще для дитини?
Вранці вона вийшла на терасу, де Григорій чекав з кавою.
— Не спав? — запитала вона.
— Не міг. — Він виглядав втомленим. — Весь час думав, що скажеш.
Вероніка сіла поруч:
— У мене є умови.
Він випрямився:
— Слухаю.
— Перше: якщо одружуємося — це назавжди. Не для виборів. Не для піару. Назавжди. — Вона дивилася йому в очі. — Я не буду політичним інструментом.
— Погоджуюся.
— Друге: я залишаюся журналісткою. Не стаю просто «дружиною президента». Моя кар'єра важлива.
— Погоджуюся.
— Третє: Лія. — Вероніка стиснула його руку. — Якщо я стану твоєю дружиною, вона стає частиною нашої родини. Не пасерб. Не «дочка від першої». Повноцінна сестра нашій дитині.
Григорій усміхнувся — вперше за ніч щиро:
— Я на це сподівався. Звісно.
— І четверте. — Вона глибоко вдихнула. — Обіцяй, що ніколи не будеш вибирати між нами і політикою. Якщо доведеться вибирати — ти вибираєш нас.
Він взяв її обличчя в долоні:
— Обіцяю. Завжди вибиратиму вас.
— Тоді так. — Вона всміхнулася крізь сльози. — Я виходжу за тебе.
Він поцілував її — довго, ніжно, з полегшенням і радістю.
Коли відірвалися, Вероніка додала:
— Але якщо ти зламаєш хоч одну обіцянку — я піду. І забуру дитину.
— Не зламаю. — Він притиснув її до себе. — Ніколи.