Принцеса під чорною вуаллю

Ніч минула без сну. Аня не зімкнула очей ні на мить: подушка була мокрою від сліз, а в голові лунали погрози Ольги. Усі її плани, усі важко зароблені копійки з кав'ярні, сподівання знайти гарного адвоката й витягти батька з тюрми — усе це стало марним і неможливим за один вечір.
Ранок настав занадто швидко. Їй не дали навіть хвилини, щоб надіслати коротке повідомлення Соні. Ольга стежила за кожним її кроком, наче конвоїрка. Єдиною людиною, яка її провела, була тітонька Амаль. Вона мовчки, з гіркою тугою в очах, міцно обійняла дівчину. Потім провівши долонями у священному жесті дуа тихо шепнула:
— Нехай Аллах береже тебе, дитино...
Аня з Ольгою і Аліною сіли в автомобіль, який поїхав крізь ранкове місто і зупинився просто біля приватного терміналу аеропорту. Аню довели до трапу, наче бранку.
У салоні приватного літака, серед розкоші шкіряних крісел і полірованого дерева, вже перебували Шахін із синами, які приїхали трохи раніше.
Ольга мовчки кивнула дівчині в глибину салону, вказуючи на найвіддаленіше крісло в кутку — спеціально ховаючи її подалі від чоловічих очей. Опустивши голову й ледь дихаючи крізь чорну вуаль нікабу, Анна рушила вузьким проходом.
Раптом прямо перед нею виросла постать. Алекс підвівся зі свого місця, прямуючи до мінібару. Аня не встигла зреагувати й ледь не врізалася носом в його сорочку. Погляд Ані злетів угору. Серце зробило болісний переверт — перед нею стояв хлопець, який ще вчора був її єдиною розрадою.
Алекс зупинився. Проте його погляд був  скляним і відсутнім десь далеко в своїх роздумах. Він ковзнув поглядом по чорній тканині, що повністю приховувала її обличчя, і спокійно відступив убік, звільняючи прохід. Він не міг знати, що за цим вбранням криється його кохана.
— Афван, сестро — відчужено вибачився він.
Його байдужий голос ударив сильніше за будь-який ляпас. Аня зробила кілька швидких кроків до свого кутка, впала в крісло і притисла холодні долоні до грудей. Він був так близько, але тепер їх розділяла ціла прірва.

Коли приватний лайнер м'яко торкнувся смуги в Дубаї і щойно трап було спущено, Ольга з Аліною гордо рушили до виходу, випереджаючи Аню яка скромно йшла по заду. Жінка вже приготувалася роздавати водіям вказівки, які чекали біля машин.
Попереду всіх, біля підніжжя трапу, стояв літній чоловік у сліпучо-білій кандурі — мудір, головний управитель палацу шейха. Поруч із ним скромно стояв молодий хлопець-перекладач у строгому костюмі. Побачивши Шахіна, управитель вклонився і звернувся до нього шанобливою арабською. Шахін коротко кивнув у відповідь, розуміючи кожне слово.
Потім мудір зробив крок убік. Перекладач тут же зробив крок уперед і чітко, з бездоганною українською вимовою, озвучив його слова:— Вітаємо вдома. За наказом Його Високості шейха, усе готово до прийому. Окремий лімузин чекає на анісу Анну. 
Ольга з Аліною заціпеніли на розпеченому асфальті. Вони мимовільно розступилися, коли управитель пройшов повз них, навіть не глянувши в їхній бік. Він зупинився перед Анею, схилив голову, а перекладач тихіше, але так само шанобливо вимовив:— Ласкаво просимо, аніса Анна. Дозвольте мені подбати про ваші речі.
Двоє водіїв у білих рукавичках перехопили її скромні пожитки, обережно уникаючи навіть випадкового дотику до пальців дівчини. Вони не дозволили Ані піднести навіть найлегший багаж і провели її до розкішного чорного лімузина з глибоким тонуванням і відчинили перед нею важкі двері. У салоні панувала арктична прохолода, пахло свіжими квітами, а на столику чекали охолоджені напої. Поки дівчина розгублено сідала на м'яке шкіряне сидіння, Ольга з дочкою залишилися стояти біля трапу. Їх охопило гірке, задушливе обурення: та, кого вони роками тримали за прислугу, заходила в це нове життя як член королівської родини, тоді як для них управитель жестом вказав на звичайний пасажирський позашляховик супроводу.
Але це було лише першим здивуванням, яке чекало на них у Дубаї. Кортеж зупинився перед велетенськими золоченими воротами, за якими простір вибухав зеленню садів. Лімузин оминув офіційний меджліс для гостей і під’їхав прямо до приватного крила палацу. Ольга з Аліною, які вже приготувалися зайняти найкращі місця, застигли в холі на першому поверсі — управитель жестом наказав покоївкам провести їх у гостьові кімнати. Аню ж повели на верхній поверх. Для неї підготували апартаменти нареченої: світлу залу з виходом на приватну терасу, що виходила до басейну, та ліжко під невагомим шовковим балдахіном.Поки Аня розгублено розглядала м'які килими під ногами, до кімнати тихо зайшли двоє: молода служниця в строгій формі та той самий хлопець-перекладач з аеропорту. Покоївка вклонилася і щось тихо сказала, а перекладач одразу ж озвучив її слова чистою українською:— Вітаю, анісо Анна. Це ваша особиста помічниця. Від сьогодні й протягом усіх сорока днів до весілля на вас чекають особливі традиційні процедури: догляд за шкірою, ванни з ароматичними оліями, походи по крамницях та створення весільної сукні. Коли ви бажаєте, щоб дизайнери привезли зразки шовку для примірки? Особистий супровід готовий до будь-яких ваших доручень. Аня зніяковіло стиснула край своєї чорної абаї й тихо мовила:— Дякую... Але в мене немає з собою грошей. Я не зможу все це оплатити.Перекладач тихо переклав її слова служниці. Філіппінка щиро усміхнулася, опустивши очі, і щось відповіла. Хлопець повернувся до Ані:— Вам не потрібні гроші, анісо. Для майбутньої дружини сина шейха в цьому будинку немає рахунків.
За привідчиненими дверима, в коридорі, затиснувши губи від люті та заздрощів, усе це чула Ольга з Аліною, яких поселили на першому поверсі в скромних кімнатах для гостей.

Велична будівля Дубайського суду в районі Бар-Дубай бачила чимало — саме тут завіряли шлюбні контракти на мільйони доларів.
Кабінет Таріка — головного судді з сімейного права — потопав у прохолоді, яку забезпечували потужні кондеціонери, але цей вечір видався для нього справжнім катуванням. Поважний магістрат виснажено протер очі. Сьогодні його думки були дуже далеко від закону: три дні тому дружина народила йому п'яту дитину. І знову дівчинку.
Через це телефон у кишені його білосніжної кандури вібрував щохвилини. Теща штурмувала його аудіоповідомленнями: — ...П'ята дівчинка, Таріку! П'ята! — лунав із динаміка отруйний голос жінки. — Ти чоловік чи хто? Ти занапастив мою доньку! Хто продовжить твій рід? Хто підтримає твоє ім'я в Дубаї? Ти залишив родину без спадкоємця!
Тарік закотив очі від цього старомодного абсурду. «Дурна жінко, — роздратовано подумав Тарік, дивлячись на екран робочого планшета. — Вона застрягла мізками в минулому столітті». Як правознавець, він щодня бачив фінансові звіти шлюбів. Якби Аллах послав йому п'ятьох хлопчиків, Тарік уже сьогодні міг би оголошувати себе банкрутом. У сучасному Еміраті виростити сина — це фінансовий апокаліпсис. Батько зобов'язаний сплатити за кожного величезний весільний дар — махр, та ще й побудувати кожному окрему віллу. П'ять синів пустили б його по світу. А його красунь-доньок забезпечать інші чоловіки, вони принесуть у родину шану й золото,  ще й отримають найкращу безкоштовну освіту від уряду. 
Але жінці, яка виросла в пустелі, цього було не пояснити. Її чергова гнівна тирада збіглася з моментом, коли на екрані з'явився останній терміновий документ із золотою позначкою «Royal VIP». Це був цифровий шлюбний контракт для сина впливового шейха, Іскандера ібн Шахіра аль Заріфа, та його нареченої Анни Михайлівни Шевченко. Оскільки дівчина була іноземкою, договір вимагав особистого завірення головного судді.
Відволікшись на черговий спалах вібрації, Тарік поспіхом свайпнув по екрану планшета, щоб відкрити картку нареченого, але його палець, тремтячи від люті й утоми, зісковзнув на один міліметр нижче. Система через схожість імен підтягнула профіль іншого Іскандера — сина Шахіна аль Шаріфа, молодого спадкоємця великої бізнес-імперії. Не глянувши на монітор через чергову хвилю роздратування на тещу, Тарік приклав палець до біометричного сканера й натиснув «Підтвердити цифровим підписом».— Все, схвалено. Нехай Аллах дасть їм злагоди, а мені — годину тиші, — видихнув він, блокуючи планшет. Суддя поспішив до виходу, навіть не здогадуючись, що через нарікання тещі щойно заклав міну під двома найвпливовішими родинами, пов'язаними роками щирої поваги та спільного бізнесу. Одним натиском  пальця  він не просто залишив сина шейха без нареченої, але й офіційно, за законами Дубая, запустив шлюбний контракт Анни з її власним зведеним братом Олександром.