Заручини без нареченої

Сутінки непомітно опустилися на маєток, огортаючи сад оксамитовим синім покривалом. На небосхилі одна за одною спалахували перші трепетні зорі, схожі на дорогоцінне каміння. Навколо панувала тиша, наповнена пахощами троянд.
У самому серці цієї соковитої зелені та яскравих бутонів час ніби повністю зупинився. Алекс і Аня стояли, міцно притиснувшись один до одного, геть забувши про весь світ. Світ навколо розчинився — зникли страхи й навіть голос Аліни, що лунав десь далеко. Існували тільки вони двоє та цей палкий, безневинний і водночас лихоманковий поцілунок.
Їхні серця прискорено тріпотіли в грудях, мов крила переляканих птахів, що прагнуть вирватися на волю. Кожен дотик ділився солодким жаром, і вони просто не могли націлуватися, завмерши в обіймах, здавалося, на цілу вічність.
Лише коли довкола запала остаточна темрява, Алекс, важко дихаючи, повільно розімкнув обійми й на секунду торкнувся лобом її лоба. Серце в грудях калатало як шалене.

​— Я зараз швидко перевірю, що там Аліна хоче, і повернуся, — тихо шепнув він, провівши пальцями по її ніжній щоці.

​— Добре, — м'яко кивнула Соля, подарувавши йому швидку, трепетну усмішку.

​Його буквально розпирало від щастя, але дзвінкий, дратівливий голос Аліни не вщухав біля парадного входу. Прагнучи якомога швидше владнати все й повернутися назад, Алекс вибіг на освітлену доріжку біля тераси.

​— Аліно! Чого ти так кричиш? Що сталося? — зсунувши брови, запитав він.

​Аліна, сяючи від захвату, сплеснула долонями й кинулася до нього:

— Ой, Алексе, ти навіть не уявляєш! Ми так круто повеселилися в гостях! Там були такі люди, такі танці! Ти мусиш послухати, як ми...

​Алекс закляк, не вірячи власним вухам. Його обличчя миттєво потемніло від обурення.

​— І через цю дурницю ти мене кликала?! — різко процідив він крізь зуби, перебиваючи її вихор емоцій.

​Аліна ошелешено застигла. Вона лупала очима, абсолютно не розуміючи, чим викликала такий спалах гніву. Під її повним нерозуміння й ображеним поглядом Алекс розвернувся і майже вибіг назад у темний сад.

​Серце знову вистукувало божевільний ритм у передчутті. Він уявляв, як зараз підійде до неї, обійме за гнучку талію й знову відчує смак її губ...

​Але біля кущів троянд панувала порожнеча.

​— Солю?.. — тихо гукнув він у сутінки.

​Але ніде нікого не було. Лише легкий вечірній вітерець ворушив листя. Вона зникла так само швидко й непомітно, як і з'явилася.
Алекса охопила пекуча досада на Аліну — і ще більша на самого себе. Навіщо він взагалі відійшов від дівчини заради безглуздих балачок сестри? Стиснувши кулаки, він проводив поглядом порожні алеї, караючи себе за необачність, яка зіпсувала їхню найщасливішу мить.

Аня швидко, майже вбігла до своєї кімнати й одразу зачинила двері, спираючись на них спиною. Вона була вся задихана — і від стрімкого бігу сходами, і від страху. У вухах досі лунав власний пульс, а в голові крутилася єдина тривожна думка: а що, як хтось бачив? Якби Ольга, Шахін чи Аліна зараз зустріли її в коридорі й помітили розпатлане волосся та палаючі щоки, це був би кінець.
Але значно сильніше за острах перед батьками її катував сам поцілунок.
Аня тремтячими пальцями торкнулася своїх вуст, які досі зберігали солодкий, палкий смак його губ. Від цієї згадки по тілу зрадливо пробіг вогонь, а коліна слабшали.
«Боже, що я наробила?..» — вертілося в голові, змушуючи серце стискатися від паніки.
Вона поцілувала Алекса. Нехай зведеного, нехай не рідного по крові, але ж брата! Усі в цьому домі вважають їх родичами. Спочатку це був лише відчайдушний порив — закрити йому рота, аби він не озвався й не згубив її таємницю. Але чому тоді той поцілунок так швидко переріс у справжній буревій? Чому замість сорому в перші секунди вона відчувала лише божевільне щастя?
Аня повільно сповзла по полотну дверей просто на підлогу, обхопивши тремтячі коліна руками.
Думки плуталися, огортаючи її страхом перед майбутнім. Як тепер дивитися Алексу в очі? Як удавати тиху, непомітну Аню, коли між ними спалахнуло те, що вже ніколи не вдасться викреслити чи вдати небувалим? Вона згоряла від сум'яття й понад усе на світі боялася наступного ранку.

Поки Аня мучилася тривожними роздумами, Алекс щасливий упав на ліжко у своїй кімнаті з дурнуватою, абсолютно задоволеною посмішкою. Навколишній світ перестав для нього існувати — у голові вирували лише спогади про дотик її вуст, солодкий запах троянд і той палкий поцілунок. Сама думка про Солю наповнювала серце неймовірним теплом, і він так посміхаючись і заснув.
А у ві сні йому марилось дивне сновидіння, що він стоїть на високій набережній, а трохи попереду спиною до нього стояла Вона. Спершись тендітними руками на перила, дівчина невідривно дивилася на безкрає море. Морський вітер легко бавився з її довгими золотими косами.
— Солю... — тихо покликав її Алекс.
Дівчина повільно обернулася й подарувала йому дивовижно ніжну посмішку. Його серце стиснулося від щастя. Він простягнув до неї руку, прагнучи торкнутися її обличчя, але в цей момент золоте волосся Солі раптово підхопив шалений порив вітру, вони стрімко розрослися, закриваючи собою й саму дівчину, і море, й увесь огляд довкола.
Алекс різко проснувся від наполегливого стуку слуги в двері, який повідомив, що пан Шахін чекає на нього в кабінеті.
Увійшовши до кабінету, Алекс одразу відчув важку напругу, що висіла в повітрі. За столом сидів батько, а поруч стояла Ольга — з кам'яним обличчям і виразно незадоволеним поглядом.
— Заходь, Олександре, — мовив Шахін, вказуючи синові на крісло. — Я чекав на тебе. Є важлива новина, яка стосується всієї нашої родини. Незабаром ми всі разом вирушаємо до Еміратів.
Алекс здивовано звів брови:
— До Еміратів? З якої нагоди?
—  Я нарешті влаштував долю Ані. Ми їдемо сватати її за дуже впливового й заможного шейха, — поважно оголосив батько.
Ольга поруч аж здригнулася від підступаючої люті, а Алекс на мить замислився. Звісно, він не мав до тихої, забитої сестри палких родинних почуттів, але сама думка про видачу дівчини заміж без її відома здалася йому дикою:
— Батьку... — стримано почав Алекс. — А хіба не варто спочатку запитати саму Аню? Чи хоче вона цього? Вона ж доросла людина.
Шахін лише зверхньо посміхнувся, а Ольга зневажливо пирхнула.
— Спитати? — перепитав Шахін. — Олександре, їй неймовірно пощастило! Ти ж знаєш її походження: батько — бандит, який досі сидить у в'язниці, рідна мати померла... З таким минулим жити в розкоші як принцеса — це найкраще, про що вона взагалі могла мріяти. Вона має дякувати долі за такий шанс.
Алекс стримав зітхання, розуміючи, що суперечити батькові марно, й лише мовчки кивнув.
У цей момент на великому моніторі на стіні заблимав вхідний виклик. Шахін жестом попросив сина зачекати й натиснув кнопку відповіді. На екрані з'явився поважний чоловік у білій кандурі — майбутній свекор Ані.
Розмова велася високою арабською. Алекс уважно слухав, як батько розхвалює дівчину.
— Вона дуже покірна, вихована й чиста дівчина, — м'яко переконував чоловіка Шахін, приклавши руку до серця. — Повірте, шановний, вона стане окрасою вашого дому. Я б, ні хвилини не вагаючись, бажав би таку дружину навіть для свого власного сина! До речі, вони ж у нас і з вами тезки! Мого сина теж звуть Іскандер!
Почувши це, Алекс лише ледь помітно всміхнувся про себе. Таке порівняння здалося йому майже комічним. Його думки були зайняті лише однією дівчиною на світі — Солею.
Він дивився на батька й навіть подумати не міг, що непотрібна нікому Аня, яку відправляють за океан, і його кохана Соля — це одна й та сама дівчина.