Про що мовчать троянди

У неділю маєток Бейт Шахін поринув у незвичну тишу. Батьки з Аліною виїхали ще вдосвіта, і величезний дім здавався дивовижно затишним. На кухні, де приємно пахло свіжою випічкою, прянощами й завареною кавою з кардамоном, Аня гарячково готувалася втілити свій план.
Коли на порозі з'явився Алекс і з м'якою усмішкою запросив сестру приєднатися до обіду на терасі, Аня нижче опустила голову в чорному нікабі. Відвівши очі вбік, вона вичавила з себе хрипкий, ледь чутний шепіт:
— Вибач, Алексе... Я зовсім не можу прийти. Почуваюся не дуже добре, застудилася... Але я обов'язково допоможу тітоньці Амаль підготувати стіл.
Тут у гру ефектно та надзвичайно емоційно включилася тітонька Амаль. Попереджена заздалегідь про цей розіграш, вона сплеснула долонями, схопилася за груди й з драматизмом перебила дівчину:
— Валлахі, Алексе, синку, ти тільки подивися на неї! — вигукнула Амаль, сплеснувши руками до стелі. — Я Аллах, та вона ж уся бліда, голос геть пропав, ледь на ногах тримається! Яка ще допомога, Анюто?! Негайно марш у свою кімнату! Дитя, іди відпочивай, хай Аллах береже твоє здоров'я! Я сама все накрию, винесу й розкладу, навіть не турбуйся. Іди, іди, доню, лягай і хай твій поріг не знає хвороби!
Алекс стурбовано подивився на «сестру», але під таким експресивним напором кухарки лише зітхнув і кивнув, просячи її берегти себе та випити гарячого чаю.
Подякувавши, Аня хапливо сховалася у своїй кімнаті. Серце калатало десь у горлі. Скинувши важкий чорний балахон і нікаб, вона нанесла легкий макіяж, розпустила шовковисте волосся й переодяглася в яскраво-жовту сукню, яка сонячним сплеском огортала її стан.
Затамувавши подих, дівчина безшумно вислизнула через чорний хід, спритно обійшла тінистий сад довкола будинку й з розмаху піднялася сходами прямо на терасу — так, ніби щойно зайшла з боку головної брами.
Тим часом Алекс, нервово поправляючи комір сорочки, звично міряв кроками підлогу біля накритого столу, чекаючи на свою бажану гостю.
Почувши легкі кроки, він повернувся — і в нього відібрало мову.
Перед ним із боку саду з'явилася Соля, оповита теплим золотим світлом, у яскравій жовтій сукні, вона здавалася втіленням самого літа.
Алекс закляк на місці. Його темні очі спалахнули щирим, неприхованим захопленням. На секунду в повітрі повисла дзвінка тиша, у якій чулося лише легке шелестіння листя в саду та прискорене стукотіння двох сердець.
Він зробив крок назустріч, не зводячи з неї палаючого погляду. На його губах розквітла м'яка, дивовижно тепла посмішка.
— Солю... — тихо, майже з подивом видихнув Алекс, ніби не вірив власним очам. — Ти... ти просто неймовірна. Ця сукня... Здається, ти забрала із собою все одеське сонце.
Аня відчула, як до щок миттєво підступає гарячий рум'янець. Вона скромно опустила очі, злегка торкнувшись пальцями шовковистої тканини подолу, і вимушено всміхнулася, намагаючись приховати внутрішнє тремтіння.
— Дякую, Алексе... — мовила вона м'яким, ніжним голосом — тим самим, яким завжди розмовляла з ним у ролі Солі. — У тебе дуже гарно й затишно.
— Проходь, будь ласка, — Алекс хапливо, з юнацькою галантністю відсунув для неї плетене крісло за круглим столом, що був заставлений фруктами, східними солодощами та прохолодними напоями. — Сідай. Я так радий, що ти прийшла.
Коли Аня граційно опустилася в крісло, Алекс сів навпроти, спираючись ліктями на стіл. Його погляд знову й знову повертався до її обличчя, до розпущеного волосся, яке грало золотими відблисками на сонці. Вона була так близько — вільна, відкрита, сяюча.
— Знаєш, я до останнього боявся, що ти відмовишся, — щиро зізнався Алекс, наливаючи в її келих прохолодний лимонад. — Але зараз... цей день вже став найкращим за весь мій час з того моменту, як приїхав сюди.
Аня зробила ковток лимонаду, відчуваючи, як від його слів у грудях розливається солодке, але водночас тривожне тепло. Вона була поруч із ним, вона бачила захоплення в його очах, але серце стискалося від думки про те, наскільки крихким є цей ілюзорний затишок.
День проминув мов один солодкий спалах. У розмовах, тихому сміху та щирих поглядах, час на затіненій терасі та в квітучих алеях саду летів абсолютно непомітно. З Алексом було дивовижно легко: він слухав її так, ніби кожне слово «Солі» мало виняткову цінність, а Аня вперше за довгий час почувалася справді вільною та жаданою.

​Коли золоте полудневе сонце м’яко змінилося теплими багряними сутінками, вони повільно прогулювалися глибокими куточками саду. Повітря густішало від пахощів нічних квітів, а відстань між ними з кожною хвилиною ставала дедалі меншою.

​Аж раптом тишу вечора розітнув важкий гуркіт металевої брами. У двір повільно в'їхав розкішний автомобіль Шахіна.

​Аню мов струмом вдарило. Батьки й Аліна повернулися з гостей раніше, ніж очікувалося!

​З авто лунко процокотіли каблучки, і вже за секунду сад прорізав дзвінкий, вимогливий голос Аліни:

— Алексе! Алексе ти де?!

​Алекс здригнувся й автоматично розвернувся, збираючись обізватися й гукнути сестру:

— Я тут, у са...

​Серце Ані обірвалося й полетіло в прірву. Якщо Аліна зараз ступить на цю алею й побачить «Солю» поруч із братом, вона миттєво впізнає дівчину з набережної. А далі — один дзвінок мачусі Ользі, розслідування, викриття обману про «хворобу» та неминуча розправа над покірною сестрою Анею.

​Вибору не залишалося. Страх, паніка й дикий сплеск почуттів змішалися в єдиний порив.

​Перш ніж Алекс встиг договорити фразу, Аня різко стала на пальчики. Вона гарячково вчепилася пальцями в цупку тканину його сорочки, притягла його до себе й, затамувавши подих, накрила його вуста своїми губами.

​Алекс закляк. Слово завмерло в його горлі. Світ довкола миттєво розпався на порох — зникли авто, сад, кроки Аліни та власне ім'я. Усе, що існувало в цю секунду, — це гарячі, ніжні вуста дівчини, про яку він марив кожну мить.

​Втративши контроль і забувши про все на світі, Алекс підхопив Аню за гнучку талію, міцно притискаючи до свого гарячого тіла, і відповів на цілунок — палко, глибоко й беззастережно, ховаючи її у своїх рятівних обіймах від усього світу.