Побачення із собою

Алекс нахилився трохи ближче, спираючись ліктями на круглий столик і не зводячи з Ані стурбованого, але дивовижно теплого погляду.

​— Солю... Я бачу, як ти втомилася, — тихо, майже інтимно мовив він, поки вони ділили останню кульку джелато. — І ця історія з падінням... Мені б дуже хотілося, щоб ти трохи відпочила в спокійній обстановці. Запрошую тебе до себе в гості цієї неділі. Батьки з Аліною якраз їдуть у гості на цілий день, тож у домі буде тихо й затишно.

​Серце Ані бешкетно тьохнуло й впало кудись у п'яти. Прийти в гості до власного будинку?!

​— Залишимося тільки ми... і моя інша сестра, Аня, — з щирою усмішкою продовжив Алекс, дивлячись їй просто в очі. — Я дуже хочу познайомити тебе з нею. Вона в нас трохи закрита, живе за суворими правилами, але дуже хороша й світла дівчина. Я впевнений, що ви обов'язково подружитеся!

​Усередині Ані все похололо від абсурдності та небезпеки ситуації. Як вона може прийти в гості до самої себе, якщо Алекс уявлення не має, що Соля та його «покірна сестра» у чорному нікабі — це одна й та сама людина?

​— Ой, ні-ні, Алексе, це дуже мило з твого боку, але я не можу в неділю! — хапливо зашепотіла Аня, гарячково шукаючи бодай якийсь порятунок. — У мене... у мене як раз на неділю припадає важка зміна! Я працюю, і скасувати це ніяк не вдасться!

​Вона вже полегшено видихнула, сподіваючись, що робота — це залізобетонний аргумент. Але саме в цей момент до столу підійшла Соня, на ходу ховаючи телефон у сумочку, і з радісною посмішкою вклинилася в розмову:

​— Яка ще зміна в неділю, Солечко? Ти про що?! — Соня енергійно сплеснула долонями. — Та я тебе з радістю підміню! Взагалі без проблем, дорога! Тим паче, ти й так без вихідних крутишся. Відпочинеш хоч трохи!

​Аня благально глянула на Соню, намагаючись непомітно подати їй знак бровами й округливши очі, але подруга лише хитро підморгнула, думаючи, що влаштовує її особисте щастя.

​— Соня, ні, ти що! — відчайдушно перебила її Аня, видумуючи на ходу нову відмовку. — У мене ще купа інших справ, я просто не можу все скасувати!

​— Та які справи в неділю! — з звичним запалом відрізала Соня, уперши руки в боки. — Все за тебе зроблю, не хвилюйся! Алексе, не слухай її, вона просто соромиться! У неділю вона вільна як птах!

​Алекс, який уважно спостерігав за цим двобієм, ледь помітно посміхнувся куточком губ. Він звівся на ноги, подаючи Ані руку:

​— Бачиш, Солю? У тебе більше немає жодної відмовки. Неділя повністю твоя. З Анею ви точно знайдете спільну мову.

​Аня зрозуміла, що опинилася в суцільній пастці. Сперечатися далі означало б викликати непотрібні підозри.

​— Добре... — вимушено, з невиразною тривогою в голосі мовила дівчина. — Дякую... Я прийду в неділю.

​Душа її розривалася від жаху: тепер їй доведеться придумати неможливе — як у неділю роздвоїтися в одному будинку, щоб і Алекса не образити, і свій секрет не розкрити.

Полуденне сонце заливало вузькі, колоритні одеські вулички м'яким золотим світлом. Під ногами рипіла стара бруківка, а з вікон долинав дзенькіт посуду, сміх і гучні суперечки. Дівчата повільно йшли в бік дому Аніної бабусі, але якщо Соня практично летіла від задоволення, то Аня ледве тягла ноги, гарячково перебираючи в голові варіанти свого порятунку.

​— Соня, ти хоч розумієш, що ти наробила?! — нарешті не витримала Аня, схопивши подругу за рукав і з розпачем поглянувши їй у очі. — Як я, по-твоєму, піду в гості до себе ж?! Я ж живу в тому будинку під ім'ям Ані, а Алекс чекає в гості Солю! Мені що, роздвоїтися?!

​Соня лише легковажно відмахнулася, відпиваючи залишки прохолодного лимонаду, і з характерним одеським притиском та посмішкою мовила:

​— Ой, Анюто, не роби мені нерви! Ти переживаєш за такі дурниці, ніби в тебе завтра екзамен у медінституті! Та придумай щось, господи! Одягни свій чорний балахон, скажи Алексу зранку з-під нікаба, шо в тебе, не дай боже, крутить голова, соплі рікою чи зуб болить, і зачинися у своїй кімнаті. А потім спокійно вислизни , переодягнися — і вуаля! Ти вже неповторна Солечка, яка прийшла в гості з парадного входу!

​— Соня, це надто ризиковано... Якщо Ольга чи Алекс щось запідозрять, мені кінець, — прошепотіла Аня, схопившись за голову.

​— Та який кінець, мила моя? — Соня зупинилася біля старої ажурної брами, уперла руки в боки й тепло, але переконливо глянула на подругу. — Ти тільки послухай сюди: якщо шось і піде не так, то покарати вони можуть покірну Аню. Але вони нічого не зроблять вільній, красивій Соломії! Вона для них — чужа дівчина з вулиці, вільна й незалежна! Покористуйся цим моментом, насолодися свободою Солі хоч один день на повну котушку!

​Аня мовчала, намагаючись переварити цю божевільну, але по-своєму геніальну логіку.

​— І взагалі, Анюто... — Соня стишила голос, а в її очах спалахнули добрі, заздрісні бісики. — Ти б бачила, як він на тебе дивився за тим морозивом! Боже мій, та у нього ж метеорит над головою вибухни — він би й не помітив! Так дивився, шо навіть я, грішним ділом, трохи позаздрила такому коханню з першого погляду. Не смій псувати цей шанс, чуєш мене?

​Аня відчула, як до щок знову підступає гарячий рум'янець, а серце затріпотіло від суміші солодкого передчуття й первісного страху перед неділею.

— Але Соню, я так не можу... — Аня зупинилася посеред затишного дворика. Вона розгублено стисла краї свого рожевого костюма. — Я не хочу брехати Алексу! Не хочу грати в ці безглузді ігри й водити його за ніс. Він щирий зі мною, а я... я буду виступати перед ним як якась акторка під чужим ім’ям, поки «сестра Аня» удає хвору за дверима!Це неправильно, Сонечко, це просто низько...

​Соня зупинилася, поволі повернулася й з легким докором, але з неймовірним теплом подивилася на подругу. Вона підійшла ближче, взяла Аню за тремтячі плечі й струсила її, як дитину.

​— Ой, заспокойся, Аню! Припини себе гризти, ти не робиш нічого поганого! — гаряче зашепотіла Соня зі своїм неповторним запалом. — Яка брехня, про що ти взагалі говориш?! Ти що, крадеш у нього срібні ложки чи плануєш підпалити його маєток? Ні! Ти просто береш ковток повітря, на яке маєш повне право!