Обман з дрібкою солі

Аня глибоко вдихнула, притиснувши долоні до прохолодного кахлю стіни, і змусила себе заспокоїтися. Вона не дозволить образі зламати себе. Дівчина вмилася холодною водою, зав'язала чистий фартух і рішуче вийшла назад у зал.
Проходячи повз скляну перегородку, Аня мимоволі кинула погляд на веранду. Через велике чисте скло було чудово видно їхній столик. Алекс стояв над сестрою, його обличчя було напруженим і суворим, він щось сердито й різко говорив Аліні. Сама ж Аліна сиділа стиснувши кулаки, вся незадоволена, надута й червона як буряк від люті та сорому перед своїми подружками, які злякано притихли.
На мить Ані здалося, що Алекс зараз повернеться і помітить її крізь скло, тому вона швидко відвела очі. Вона взяла тацю і з головою поринула в роботу: прибрала брудний посуд з сусіднього столика, протерла стійку, намагаючись триматися якомога далі від тераси. Робота допомагала заглушити зрадливе калатання серця.
Але професійний обов'язок знову змусив її повернутися туди. Ані потрібно було рознести замовлення на сусідні столики на веранді. Намагаючись дивитися лише перед собою і зберігати абсолютний спокій, вона ступила на терасу.
Коли вона порівнялася з їхнім столиком, Алекс раптом піднявся. Його висока постать миттєво перекрила їй шлях. Аня здригнулася і зупинилася, міцно стиснувши в руках порожню тацю.
Алекс подивився на неї — спокійно, але дуже рішуче, а потім перевів важкий, невблаганний погляд на сестру.
— Моя сестра хоче вам дещо сказати, — тихо, але чітко промовив він, звертаючись до Ані.
Аліна від цього тону аж пересмикнулася. Вона демонстративно закотила очі і надула свої пухкі губи, уся її поза виражала крайню відразу до всього, що відбувається. Проте під суворим поглядом брата вона просто не мала вибору. Неохоче, дивлячись кудись у бік моря і ледь проціджуючи слова крізь зуби, вона буркнула:
— Вибач... Я не хотіла.
Ці вибачення звучали абсолютно фальшиво й натягнуто, але сам факт того, що горда й капризна Аліна змушена була це вимовити перед своїми подружками й звичайною офіціанткою, став для неї справжнім ляпасом.
Алекс зачекав, поки Аліна закінчить свою кислу тираду, а потім знову повернувся до Ані. Його обличчя пом'якшало, а в глибоких темних очах з'явилося щире збентеження і бажання виправити ситуацію. Він зробив пів кроку вперед, злегка схиливши голову.
— Я ще раз перепрошую за цей інцидент. Як вас звати? — запитав він тихо й дуже ввічливо.
Це просте запитання прозвучало для Ані як вибух. Вона миттєво заціпеніла. У голові гарячково закрутилися панічні думки: «Що сказати? Назвати справжнє ім'я? Але раптом це запустить ланцюжок розпитувань, і він згадає Аню з маєтку свого батька? Збрехати? Розвернутися і просто втекти?» Вона розгубилася так сильно, що пальці на металевій таці побіліли від напруги. Вона просто стояла, переварюючи ситуацію і гарячково підбираючи слова.
Аліна, яка уважно стежила за німим заціпенінням сестри, миттєво відчула цю заминку. Її очі зловтішно зблиснули. Вона зрозуміла: це її шанс відігратися за власне приниження на повну котушку.
Вона вальяжно відкинулася на спинку стільця, зневажливо знизала плечима й упевнено, з фальшивою простотою заявила брату:
— Ой, Алекс, та вона ж нам представлялася, коли замовлення приймала! Ти просто все прослухав.
Аліна подалася вперед, упершись ліктями в стіл, і заглянула Ані прямо в обличчя з максимально отруйною, єхидною усмішкою. На її думку, це була просто геніальна й неймовірно смішна витівка. Вона витримала театральну паузу і впевнено продовжила, дивлячись дівчині в очі:
— Її звати Солоха! Уявляєш? Чиста Солоха з хутора! Вона сама так сказала. Дуже пасує до цієї коси й фартушка, правда ж?
Аліна знущально примружила очі й заглядаючи Ані в обличчя, протягнула:
— Правда ж, люба, скажи моєму братику?
Подружки Аліни одразу ж улесливо захихотіли в кулаки, задоволені тим, як спритно їхня лідерка приклеїла до офіціантки це безглузде й комедійне, на їхню примітивну думку, ім'я, намагаючись зробити з неї посміховисько перед Алексом.
Аня відчула, як гаряча хвиля сорому й пекучої образи підкотилася до самого горла. Вона стояла перед ними, тонка й горда, змушена мовчки ковтати цей бруд, поки Аліна знущально дивилася на неї, чекаючи, що дівчина або зганьбиться виправданнями, або змириться з цим тавром.
Алекс глибоко вдихнув, стримуючи роздратування. Його голос прозвучав дуже холодно й суворо:
— Аліно, заспокойся, будь ласка. Твоя поведінка вже переходить усі межі.
Аліна лише пирхнула й демонстративно відвернулася до моря, задоволена тим, що її отруйна стріла влучила в ціль.
Алекс знову повернувся до Ані. Його погляд був сповнений щирого збентеження і якогось дивного, прискіпливого інтересу. Він уважно вдивлявся в її бліде обличчя, ніби намагався розгледіти за цим збентеженням щось знайоме, і тихо, майже лагідно запитав:
— Тебе... правда так звуть?
Аня відчула, як у неї перехопило подих. Вона стояла на роздоріжжі: якщо вона зараз скаже правду і назве своє справжнє ім’я, Алекс може миттєво все зрозуміти, і тоді її спокійному життю прийде кінець. А назвати інше вигадане ім'я в неї просто не вистачало духу — горло стисло спазмом від хвилювання.
Вона міцніше стиснула тацю, гордо підняла підборіддя і, дивлячись Алексу прямо в очі, тихо, але твердо відповіла:
— Так. Мене саме так і звуть.
У душі Аня гаряче сподівалася, що вони більше ніколи в житті не побачаться з Алексом тут. Ця випадкова зустріч у кав'ярні мала стати першою й останньою. До того ж Аня була абсолютно впевнена: після такого принизливого скандалу та сварки з братом Аліна вже точно більше ніколи не приведе його сюди, у цей скромний «Морський бриз». Нехай вони підуть і заберуть із собою цю безглузду «Солоху», залишивши Анюту в спокої.
На мить на веранді зависла тиша. Алекс злегка насупився, у його погляді промайнуло розчарування чи то здивування — він явно не очікував, що така тендітна й витончена дівчина дійсно носить це чудернацьке ім'я.
Аня, не даючи йому оговтатися, швидко повернулася до професійного тону, намагаючись якомога швидше завершити цю розмову:
— Ви будете ще щось замовляти?
Тут знову втрутилася Аліна. На її обличчі сяяла переможна, зловтішна посмішка — вона була неймовірно задоволена тим, що офіціантка зламалася і підтвердила її дурну витівку, тим самим принизивши себе перед Алексом.
— Ні, дякуємо, ми вже нічого не будемо, — солодким, єхидним голоском відповіла Аліна, розправляючи складки на своїй дорогій сукні. — Ми вже збираємося йти. Розрахуйте нас, будь ласка.
— Добре. Я зараз принесу чек, — тихо відповіла Аня.
Вона розвернулася і швидким кроком рушила вглиб залу до термінала, відчуваючи, як спину все ще обпікає важкий, задумливий погляд Алекса.