Спадкоємець першої крові

Ранок у Бейт Шахін ніколи не починався для Анни з відпочинку. Коли о восьмій ранку більшість мешканців маєтку ще ніжилися в ліжках, вона вже застилала своє скромне ліжко, ретельно розгладжуючи кожну складку.І справа була зовсім не в тому, що їй не хотілося зайву хвилину повалятися в теплій постелі, лінуючись розплющувати очі. Ні. Просто відколи вона потрапила в цей дім, вона більше не мала на це жодного права. Офіційно її ніхто не наймав прислугою, але Ольга вигадала для неї стільки обов'язків по дому, що можливість поніжитися в ліжку довше була для Анни недосяжною розкішшю. Потрібно було вмитися, прибрати в кімнаті й спуститися вниз, поки дім не прокинувся.Раптом двері без стуку відчинилися, і в кімнату плавно ввійшла Ольга. Вона вже була при повному параді — в елегантній сукні та з ідеальною укладкою.— О, ти вже на ногах. Добре, — замість привітання сухо кинула мачуха, оглядаючи кімнату. — У нас зміни в планах. Сьогодні з навчання повертається Іскандер. - Так звали старшого сина Шахіна від першого шлюбу. - Ми з чоловіком їдемо в аеропорт його зустрічати. Я зараз їду відвезу Даніеля в прі-скул. - Так між собою заможні одесити називали елітні приватні дитсадки для багатіїв. Ольга зрідка відвозила чи забирала звідти сина сама, щоб зайвий раз продемонструвати, яка вона зразкова й турботлива мама. - А ти о десятій зайди до Аліни. Розбуди й допоможи їй зібратися. Анна подумки гірко посміхнулася. Чотирнадцятирічна Аліна, яка в соцмережах позиціонувала себе як доросла, самостійна світська левиця, вдома чомусь перетворювалася на безпорадне немовля, яке без сторонньої допомоги не могло навіть підібрати сукню чи застебнути босоніжки.— Ми заїдемо за нею перед аеропортом, — продовжила Ольга, не помічаючи іронії в очах падчерки. — А ти залишаєшся вдома. Будеш допомагати Амаль на кухні. Роботи багато, Іскандер любить традиційну кухню, так що не байдикуй.Мачуха вже розвернулася, щоб піти, але раптом зупинилася біля самого порогу. Вона повільно повернула голову, і її погляд став крижаним, просякнутим брезгливістю та прихованим страхом.— І ось ще що, — карбуючи кожне слово, додала вона. — З Іскандером ти не розмовляєш. Ходиш повністю закрита, і щоб навіть в очі йому дивитися не сміла! Мені не треба, щоб ти мене соромила перед сином Шахіна. Обідати з нами ти, звісно ж, не будеш — поїси окремо. Твоє завдання — просто допомагати Амаль і прислужувати, коли потрібно. Пам'ятай, що ти тут ніхто, і ти не член цієї родини. Щоб я тебе не чула й не бачила сьогодні. Веди себе тихше води, нижче трави. Зрозуміла?Кожне слово мачухи б'ючою хвилею вдаряло в обличчя. «Пам'ятай, що ти тут ніхто...»Анна подумки гірко усміхнулася. Як вона могла це забути, якщо їй нагадували про це щодня? Але в голові миттєво промайнула інша, набагато гостріша думка: якщо вона тут справді ніхто і лише соромить мачуху, то чому її досі силою тримають у цьому маєтку? Чому не відпустять на всі чотири сторони?Проте вголос Анна не промовила жодного слова. Вона лише затято зціпила зуби і мовчки, ледве помітно кивнула.Ольга, задоволена своєю владою, зверхньо хмикнула й нарешті вийшла, так і не зачинивши за собою двері.Вийшовши від падчерки, Ольга попрямувала до чоловічої частини будинку, де розташовувався кабінет її чоловіка. Перед дверима вона на секунду зупинилася, глибоко вдихнула і вся аж перемінилася — її постава пом'якшала, а на обличчі з'явилася лагідна, майже котяча посмішка. Вона акуратно постукала й тихо увійшла.Шахін сидів за масивним махагоновим столом. Це був статний чоловік сирійського походження з чистою, оливковою шкірою та глибокими, майже чорними очима, погляд яких завжди залишався проникливим і суворим. Густе чорне волосся вже помітно припорошила сивина на скронях, а доглянута сивіюча борода додавала його обличчю ще більшої солідності. Шахін був старший за Ольгу на двадцять років — їй нещодавно виповнилося тридцять чотири, тоді як йому вже перевалило за п’ятдесят. Проте він тримався дуже прямо й упевнено, а його суворий погляд змушував кожного в цьому домі підбирати слова. Сьогодні він був одягнений у традиційну білу мусульманську сорочку — галабею, яка підкреслювала його статус і відданість традиціям.— Шахіне, любий, — м'яко, муркотливим голосом звернулася до нього Ольга, підходячи ближче й кладучи руку йому на плече. — Я щойно владнала всі справи щодо приїзду Іскандера. О десятій Аліночка вже буде готова, ми заберемо її в аеропорт.Вона трохи завагалася, удаючи легке збентеження, і продовжила:— Хотіла ще сказати щодо Анни... Знаєш, вона сама попросила дозволу не сідати з нами за святковий стіл. Дівчинка так хоче виявити повагу до твого старшого сина, що наполягла на тому, щоб весь день допомагати Амаль на кухні й прислужити гостям. Каже, що це її обов'язок.Шахін відірвався від документів, його суворе обличчя злегка пом'якшало. Він задоволено кивнув, схвалюючи почуте.— Вона хороша дівчина, слухняна, — вагомо промовив Шахін своїм низьким голосом. Він подивився на дружину з повагою. — І в цьому твоя заслуга, Ольго. Ти виховала її в правильних традиціях і тримаєш дім у порядку. Ти чудова мати й дружина. - Ці слова солодко розлилися по серцю Ольги, а її посмішка стала ще ширшою. Вона ледь помітно схилила голову, приймаючи похвалу.Насправді Ольга навмисно муштрувала Анну, намагаючись догодити Шахіну за рахунок чужої дитини. Ламати характер падчерки й тримати її в чорному тілі було зручно — це створювало для чоловіка ідеальну картинку слухняності в його домі. При цьому власну доньку, Аліну, Ольга неймовірно жаліла, заплющувала очі на всі її капризи й дозволяла їй майже все. Свою дитину вона оберігала від будь-яких труднощів, а з Анни робила безкоштовний інструмент для завоювання авторитету перед східним чоловіком. Кожен покірний крок падчерки Ольга видавала за результат свого «мудрого материнського виховання», міцно утримуючи статус ідеальної дружини.

Настала десята ранку. Анна з глибоким зітханням рушила довгим коридором до кімнати сестри — обов'язки потрібно було виконувати, якими б неприємними вони не були.
Вона тихо прочинила важкі дерев'яні двері й зайшла всередину. Аліна спала міцним, безтурботним сном, геть не схожа на ту дівчину, яка вчора зверхньо повчала Анну в кав'ярні. Весь її вчорашній глянцевий блиск змило ніччю. Вона лежала, розвалившись поперек величезного ліжка, і тихо похропувала. Її каштанове волосся було дико скуйовджене й стирчало в різні боки, нагадуючи пташине гніздо, а з куточка рота на шовкову наволочку витікала тонка павутинка слини.
Анна підійшла ближче й злегка струснула сестру за плече.
— Аліно, вставай. Уже десята ранку.
Дівчина щось невдоволено промукала, закрутилася в ковдру й брезгливо витерла щоку тильною стороною долоні. Вона важко розплющила очі й ошелешено витріщилася на Анну.
— Мама просила тебе зібрати, — спокійно продовжила Анна, намагаючись не зважати на її роздратований вигляд. — Йди вмийся, будь ласка, щоб я могла хоча б розчесати твоє волосся.
Аліна голосно й страждально зітхнула. Куди й поділася її вчорашня гордовита постава — вона вся якось згорбилася, опустила плечі, наче на неї начепили важкі кайдани, і, наче зомбі, ледь переставляючи ноги, попленталася у своїй мусліновій піжамі до ванної кімнати.
За кілька хвилин за дверима ванної вимкнувся шум води, і Аліна повернулася до кімнати. Вода трохи освіжила її, а разом із цим повернулося і її звичне єхидство.
Вона демонстративно опустилася на оксамитовий пуф перед трюмо, кинула погляд на своє відображення і через дзеркало уїдливо подивилася на Анну.
— Ну і як там твоя роботка? Багато заробила? — криво усміхнулася дівчина, розглядаючи свої нігті. — Може, тобі краще прошачкою стати  на Соборній площі ? Думаю, у цих твоїх шмотках, як у волоцюги тобі б там нормально накидали.
Анна мовчки підійшла ззаду, взяла зі столика масажну щітку і спокійно, без жодних емоцій на обличчі, почала розчісувати її заплутане каштанове волосся.
— Ну, тобі точно краще знати, як правильно випрошувати гроші, — тихо, але з убивчим спокоєм відповіла Анна, акуратно розплутуючи чергове пасмо. — Ти в цьому ділі професіоналка.
Така відповідь миттєво збила з Аліни всю пиху. Не знаючи, як зачепити сестру сильніше, Аліна різко смикнула головою, вириваючи волосся з рук Анни, і розвернулася на пуфі:
— Ой, ну яка ж ти наївна! — виплюнула вона, явно не розуміючи толком значення цього слова, але намагаючись скопіювати зверхній тон Ольги. — Просто один в один як твій батько! Такий самий був, аж нудило від нього.
Рука Анни зі щіткою завмерла. Вона міцніше стиснула ручку:
— Він і твій батько, взагалі то. Чи ти вже про це зовсім забула?— тихо, але з глибоким болем у голосі запитала Анна, з надією вдивляючись в обличчя сестри.
— Мій батько — Шахін! — різко відрізала Аліна, гордо скинувши підборіддя. — А не цей... цей злочинець і зрадник! І так, я вже давно його забула. - Збрехала вона. Батькове обличчя досі зринало в її пам'яті, особливо коли накочував нічний страх, але визнати це зараз для неї означало б проявити слабкість.
— Він уже сім років гниє в тюрмі. Про кого там пам'ятати? — байдужим тоном додала вона, демонстративно перегортаючи шелестку сторінку глянцевого модного журналу. Вона вдивлялася в сукні з нових колекцій, удаючи, що фотографії моделей цікавлять її значно більше за слова сестри. — Через його ми опинилися в злиднях! А Шахін з’явився і дав нам усе. Одяг, дах над головою, гроші... майбутнє! Тож мій батько — тут.
— Ти б його не забула, якби хоч раз навідала, — з гірким докором кинула Анна. Серце стиснулося від несправедливості, і вона не втрималася від нагадування: — А він же завжди любив тебе найбільше...Це ти його зрадила... Зрадила за гроші й красиві ганчірки.
Пальці Аліни на мить міцно стиснули краєчок глянцевої сторінки, ледь не розірвавши її. Очі дівчини спалахнули люттю, а щоки вкрилися багряним рум'янцем від того, як безжально Анна поцілила в її найглибше приховане почуття провини. Проте вона миттєво повернула на обличчя маску зневаги і знову вдавано спокійно зашелестіла журналом.
— Я у в'язницю не піду! Мені нічого робити в тій смердючій дірі, — пирхнула дівчина, кривлячись, наче від зубного болю. — І я взаглі не розумію, чому Шахін дозволяє тобі туди тягатися. Навіщо йому це взагалі треба?
Анна нічого не відповіла. Вона лише подумки повернулася в той день, коли, тремтячи від страху, наважилася підійти до вітчима з цим проханням. Шахін щиро зневажав їхнього рідного батька. Для нього, чесного бізнесмена й глибоко віруючого чоловіка, той був звичайним брудним бандитом, який пішов проти закону й Бога і справедливо отримав свій строк. Шахін не терпів криміналу й усього, що могло заплямувати ім'я його власної родини. Але коли Анна — тиха, покірна дівчинка — зі сльозами на очах, але з непохитною твердістю попросила дозволу провідувати тата, Шахін завагався. Він зневажав ув'язненого, але не міг не заповажати дочірню відданість Анни. Її сміливість, праведність та вірність сімейним обов'язкам, попри все, відгукнулися в його суворому східному серці.
Він дозволив. Зрідка, без зайвих розпитувань, але з однією залізною умовою — Анна завжди їздила туди під наглядом його особистого охоронця.
— Тобі цього не зрозуміти, Аліно, — тихо мовила Анна, розуміючи, що сестра бачить у діях вітчима лише розрахунок.
Після того, як Аліна вже була в повній готовності до поїздки в аеропорт, Анна тихо зачинила двері спальні сестри. Образа все ще палила зсередини, але вона звикла ховати свій біль глибоко під скромними шатами. Дівчина попрямувала вниз. Анна прочинила масивні двері кухні, і її миттєво закрутило у вирі теплих, апетитних ароматів. Тут пахло свіжою випічкою, смаженим м'ясом, кардамоном та корицею. Тітонька Амаль, увішана рушниками, метушилася між плитою та величезним дубовим столом, на якому вже стояли тарілки із закусками.
Побачивши дівчину, жінка здивовано зупинилася, тримаючи в руках дерев'яну ложку.
— Дитино? А ти чому тут? — Амаль витерла руки об фартух і тривожно вдивилася в обличчя Анни. — Хіба ти не мала їхати разом з усіма в аеропорт зустрічати Іскандера? Автомобіль Шахіна ж ось тільки рушив.
Анна підійшла до мийки, мовчки відкрила воду і почала ретельно мити руки. Їй не хотілося скаржитися, але й брехати тітоньці, яка замінила їй рідну душу в цьому домі, вона не могла.
— Тітонько Амаль, я залишаюся вдома, — тихо, намагаючись удавати спокій, відповіла Анна. Вона вимкнула воду і взяла чистий рушник. — Мама... Ольга сказала, що мені краще не показуватися Іскандеру на очі, щоб не зганьбити її.
Амаль сплеснула руками, а її кругле, зазвичай добродушне обличчя зблідло від обурення.
— Субханаллах! — бідкаючись, вигукнула вона, похитуючи головою. — Що вона таке каже?! Зганьбиш? Скромна, праведна дівчина в хіджабі може когось зганьбити? О Аллаго, дай мені терпіння...
Вона підійшла ближче до Анни й лагідно торкнулася її плеча, помітивши, як у дівчини тремтять пальці.
— І що ж тепер? Вона й за святковий стіл тебе не пустить? — тихо, майже пошепки запитала Амаль, і в її очах заблищали сльози жалю. — Ти ж допомагала мені все це готувати... Бідна моя дитина. Навіть пообідати з родиною не дозволяють?
— Мені наказано лише прислужувати, — Анна гірко посміхнулася, опустивши очі. — Все гаразд, тітонько. Мені не звикати. Дайте краще ніж, я допоможу вам нарізати зелень.
Амаль лише важко зітхнула, бурмочучи під ніс слова молитви. Вона розуміла, що проти волі Ольги в цьому домі йти важко, але серце старій жінці кров'ю обливалося від такої несправедливості до сироти.