9. Врятуй Всесвіт, благаю

 Тільки-но вони прийшли додому як тут…

– Щось, дуже лихе, скоро станеться. Ну ти й сама це бачила. Так що давай швидко думай, як ти врятуєш світ. Скоріше за все час вже йде не на дня, а годинами, навіть секундами. Кожна секунда важливи, тож не втрачай часу і біжи до себе думати. Ні, не думати. Ти вже повинна діяти. – сказала Дженніфер. Вона справді була перелякана, але незважаючи на це, легко могла наказувати робити будь-що іншим. Мабуть, це було в крові. Проте Ніколь і сама знала, що мала робити. Але що саме не знала. І, до того ж, дівчина не дуже й хотіла. Ніколь якось не дуже цікавило майбутнє цього світу. Вона просто була звичайним проблематичним підлітком. Тому й відповідь Ніколь була  така ж пофігістка як і її характер. Вона не витримала і викрикнула:

– Відстань від мене. Можна я хоча б поживу кілька днів чи навіть останніх хвилин свого нікчемного життя!? Я просто хочу звичайного людського життя!!!

– Яке життя? Ти не людина. Звикай до цього. І ти повинна врятувати цей проклятий Всесвіт! – крикнула, у відповідь, Дженніфер.

– Я не хочу. І ти точно моя мама!? Батьки так не вчиняються.

– Просто ти повинна виправити мої помилки. Я погана мати і людина. Тому просто зроби те, що я не змогла. Я в тебе вірю. 

– Нащо?.. Нащо було робити помилки? І навіщо мені їх виправляти. Поясни. Я нічого не розумію. І не буду нічого робити, якщо ти нічого не казатимеш.

– Ти повинна...

– Ти тільки цей кажеш, що я повинна щось там зробити. А якщо я не хочу? Якщо я просто реально хочу пожити хоча б якось. Я не хочу помирати заради інших, не хочу бути геройкою. Це життя не для мене. Я не хочу і не буду за один крок від смерті. Тому просто забудь про порятунок Всесвіту. Або ж просто сама врятуй його. Ти ж сильніша.

– Якби я могла, то б і не шукала тебе. Я не люблю лишній клопіт. Але зараз ти остання надія. Так що слухай мене. Добре?

– Ні і ні! Я не згодна! Я йду!

Ніколь вже хотіла йти, як тут двері зачинилися. І сама дівчина завмерла.

– О, так то краще. Тепер слухай. – промовила Дженніфер.

– Не буду.

– Мовчи. Або ж як хочеш. Зараз я це виправлю.

 Тепер все реально було класно. Тобто, було так як і хотіла жінка. І нарешті вона почала говорити.

– Це все добре, але який ще Гібрид? І де мені його знайти? Чи краще вбити Короля? Але де ж тоді знайти двері в той Третій вимір.

– Йой, чому ж моя магія така слабка? – запитала сама у себе Дженніфер. Чомусь зараз їй було все одно на питання своєї дочки. Зараз вона хотіла спокою. Але це було неможливо, оскільки Всесвіт був на межі зникнення. І допомогти могла лишень Ніколь.

– Так ти скажеш чи ні? Я хочу це все почути. Якщо вже рятувати Всесвіт, то рятувати разом. А ти хіба сказала якусь маячню і не дала жодної відповіді на мої запитання. Я чекаю. І вже тоді я подумаю. І та я головна, бо мені рятувати світ. І мені все одно, що я лише маленька дівчинка. – знову почала говорити Ніколь.

– Гаразд, в нас дуже мало часу. У всьому Всесвіті лише два Гібрида: один з них переді мною, а інший – хтозна-де. Так що треба зробити портал в Третій Вимір так як на даний момент всі портали та інші шляхи в будь-який, крім двох Вимірів, закриті. Я десь маю карту, але не лякайся: це лише жовтий аркуш паперу. Але, коли ти зосередишся, все побачиш. Я в тебе вірю. Так що ти чекай мене тут, а я зараз прийду. Надвір краще не виходь, бо тебе можуть вбити. Та й взагалі навколо зараз багато людей, які можуть тебе вбити чи ще щось гірше. І та щодо питань, я пізніше все розкажу. Зараз не задавай жодного, звичайно ж, якщо це не стосується порятунок Всесвіту. А так як питань не буде, то просто мовчи. Так буде краще. – сказала Дженніфер і зникла.