Розділ 4. Сон?

– Привіт, це знову я. А і до тебе зараз відвідувачі прийдуть. Ти тільки не лякайся. І ще одне: не говори зі мною, бо мене ніхто не бачить. Лиш ти можеш мене бачити, бо ти не така як всі. Ти інша, ти як я. Ти і є я. – сказала Дженніфер, яка тільки-но з’явилася.

– Йди звідси! Це все сон! Я знаю! - закричала Ліна.  І тут до неї прийшли. І це таки були поліцейські. Але дівчина не звернула уваги на слова Дженіфер. Вона все ще думала, що це просто уява та інтуїція. 

– Привіт! З ким ти розмовляєш? - спитав один з них.

– Та так, ні з ким. Мені просто сон поганий приснився. – збрехала Ліна.

– Точно? Ти ще й за Дженіфер питала в медсестри. Надіюся, ти знаєш, що ця особа вже померла. – сказав інший поліцейський.

– Хто? Ця жінка? Та ні, вона жива. Я вчора і сьогодні розмовляла з нею. Вона й зараз тут. 

– Ні не тут. Вона померла понад тисячу років тому. І це взагалі поганий знак, якщо ти її бачиш. – продовжив чоловік.

– Як це? Дженніфер приносить нещастя чи смерть? В принципі все одно. Я й так багато пережила. 

– Вона таки приносить смерть. І якщо ти бачиш цю відьму, то значить ти наступна. – сказала медсестра, яка щойно увійшла до палати.

– Не лякайте її і вийдіть. Нам треба поговорити з дівчиною наодинці. Вона звинувачується у багатьох речах. – сказав один з поліцейських, так ніби погрожував медсестрі.

– В сенсі? Ви про що? В чому мене звинувачують? Що я вже зробила? Та я в житті нічого поганого не зроблю. Я не така. – здивовано говорила Ліна.

– Може й так, але ти, дівчино, погрожувала однокласникам. Ще ти намагалася вбити вчительку та погрожувала спалити школу. І вже потім тебе доправили сюди. Так що скоро ми тебе заберемо в колонію. – сказав інший поліцейський.

– Якщо так, то ви не маєте права мене допитувати без батьків. І я більше нічого вам не скажу. – пояснила Ліна. І зробила так ніби це вона з поліції.

– А ми то хотіла все якось спокійно вирішити. І головне – ти була б в плюсі. Ну раз так, то ми йдемо. І, до зустрічі, але вже у нас у відділку – сказав поліцейський, якимось ну вже дуже дивним голосом.

 Нарешті поліцейські пішли. Проте тепер Ліна лишилася одна зі своїми думками.  І спати, на жаль, не хотілося. Тому треба було просто змиритися зі всім і думати про все на світі.