Розділ 2. Щастя…

 Проходили дні, тижні, а Ліна так і лежала весь час в своїй кімнаті. І увесь цей час плакала. Вона не могла змиритися з хворобою бабусі, і як виявилося, з розлученням батьків. І увесь цей час дівчина бачила в темноті якіст силуети. Але мама просто не слухала її. Жінка думала, що її дочка збожеволіла. Тому Ліні треба було лише надіятися на порятунок з боку оточення. Але й тут все складно. Яке ж могло бути оточення, якщо лежиш а своїй кімнаті і виходиш лише щоб поїсти. Тож дівчина так і лежала весь час і плакала. Та й вибору в неї не було. Але були й рлюси в цьому всьому: Ліна не ходила до школи. Просто тому, що не могла. І мама не могла впустити її кудись у такому вигляді. І нічого вже не можна було зробити. Ліна так і була самотня та безпорадна. І вже ніхто не міг допомогти їй з цією проблемою. Тому треба було змиритися зі всім і просто жити далі. І таки сьогодні Ліна наважилася. Нарешті вона вийшла з кімнати як тут…

– Привіт, донечко. Я так радий, що ти вийшла з кімнати. В мене для тебе гарні новини: я буду знову жити з тобою і з твоєю мамою. Я помилився. І весь цей час мені було складно. Просто вибач, якщо зможеш – сказав чоловічий голос. І це таки був тато. І нарешті Ліна посміхнулася. Перший раз за довгий час. Але це ще не було все. Мама була надто веселою сьогодні, не такою як весь час. Тому дівчина вирішила чомусь саме зараз розпитати про бабусю. Мабуть, тому що надіялася на те, що вона жива, чи просто хотіла почути хоча б щось. І, вагаючись, Ліна вигукнула:

– Мамо, як там бабуся? З нею все добре!? Надіюся, що так, бо інакше…

– Все чудово. Твою бабусю вже завтра виписують. Лікарі тільки будуть стежити за її здоров'ям. А так все прекрасно. І та, як ти вже знаєш, ми з твоїм татом помирились. І вибач, що просто замовчували проблеми. Тепер буду тобі більше розповідати.

– Ура!!! Я рада, що ви в мене є. Це таке щастя. Я така щаслива. В мене немає слів. - продовжувала Ліна.

– Це взагалі диво. У твоєї бабусі не було взагалі шансів вижити. Лікарі вже казали що можна готуватися до похоронів. А вчора ввечері вона вже «бігала» палатою. Це й справді велике щастя – говорила мама.

– Знаєте, щастя – те, що в моєму житті дві прекрасні жінки: моя дружина і донька. Я вас дуже люблю. Ви – найкращі. – радісно сказав тато.

– Гаразд, пообідаймо і підемо кудись. – запропонувала мама.

– Окей! – водночас вигукнули тато і Ліна.