16.

Розібралася. Але не я, а зі мною. Ранком, коли я спустилася до сніданку, у їдальні мене зустріли два розлючених тигри. Не встигла я й рота розкрити, як отримала гарний такий наганяй від обох чоловіків – Євген лаявся навіть більше. Як виявилося, вони якимось чином дізналися про моє вчорашнє місцеперебування і їм це вкрай не сподобалося.
- То ти слідкував за мною? - обурено вигукнула я Ярославові, відмовляючись визнавати свою провину.
- Ні, вважав, що можу тобі довіряти, - досі сердито огризався чоловік. Ось він і показав своє справжнє обличчя! Надовго ж вистачило його вдавання. – Як виявилося, даремно.
- Тоді як же ти дізнався?
- Мій добрий знайомий упізнав тебе там і зателефонував мені зранку.
- І чого б це? Я нічого не робила!
- Бо той клуб - не місце для таких дівчат, як ти. Тож знайомий і захвилювався.
- Яких це - таких? – за кого він мене тримає?
- Чистих. Там кояться страшні речі!
- Та все там пристойно було!
Мені вкрай необхідно було довести, що я самостійна і ні в що не вляпалася, тому я ніколи б не зізналася, що мені було моторошно у тому клубі. І саме тому я не сказала, що там і справді відбувалося щось непевне, незрозуміле. Для себе ж я визначилася – ноги моєї більше не буде у тому «Датурі»!
Аж до наступних Ярових слів:
- Не вішай мені! Мені доводилося бувати в подібних місцях, ще до аварії, тож я маю уявлення, що там відбувається. Отож, з цього моменту тебе покарано. Ти – під домашнім арештом. Ніяких друзів, зрозуміла?
- Але ж… Ти обіцяв! – як він може?
- Обіцяв. Але й ти обіцяла поводитися пристойно.
- Я нічого не робила!
- Сам факт твого відвідування такого місця кидає довжелезну тінь як на твою репутацію, так і на мене, як твого чоловіка, який дозволив подібне.
- Ти не маєш права щось мені забороняти! – не втерпіла я.
- Впевнена? – вкрадливо перепитав Ярослав.
- Так, впевнена! Ти мені ніхто, зрозумів?
Більше не бажаючи нічого чути, крутонулася на п’ятах і вилетіла з їдальні, міцно гепнувши дверима. З кімнати не виходила аж до обіду, сиділа б і дулася далі, та дуже вже хотілося їсти. Тому довелося вибиратися. Начепивши на себе неприступний вигляд, спустилася вниз.
І нікого не застала. Ну й для кого я тут розігрую ображену панянку? Їдальня та кухня виявилися абсолютно порожніми. На столі, накритий серветкою, стояв мій сніданок. Чи то вже обід?
Коли я вже завершувала, до їдальні зайшов Євген.
- Прийшла?
- А що, це теж мені заборонено? – зі злістю огризнулася я.
Женя кинув на мене здивований погляд:
- Теж?
- Ну ви ж заборонили мені спілкуватися з друзями! Під домашній арешт посадили. Може і їсти не даватимете? – мене вже несло, і я сама розуміла, що перегинаю палицю, але спинитися було понад мої сили.
- По-перше, не «ми» заборонили, а Яр. І він має на це цілковите право…
Я перебила:
- Ага! Та він просто не бажає, щоб я спілкувалася з хлопцями!
- Спілкуйся з ким забажаєш, але не в клубі, де продають наркотики, зрозуміла?
Що?! Які наркотики? Про що він говорить?
Запитати не встигла – хлопець крутонувся на п’ятах і вискочив з їдальні. А в мене пропав апетит.
Решту вихідних я провела у своїй кімнаті. Мене ніхто не кликав до обіду, не запрошував провести час разом. Складалося враження, що про мене раптом усі забули.
Але то, звісно ж, було не так. Щойно я в неділю захотіла вийти погуляти з Нікою, як мені перегородив дорогу охоронець біля під’їзних воріт:
- Еміліє Вікторівно! Вам заборонено покидати територію садиби без супроводу Ярослава Олександровича чи Євгена Миколайовича.
Очманіти…
Скандалити не стала, адже охоронець на воротях просто виконує наказ. А от на свого чоловіка образилася ще дужче! Сердито пирхнула та поплелася назад до будинку. Здалося, що у вікні на другому поверсі колихнулася фіранка. Спостерігає за мною? Задоволений, що мені не вдалося вийти? Ну й байдуже! Лаятися точно не піду! Бачити його не хочу.
Ніці, яка вже чекала на мене, довелося збрехати, що підвернула ногу.

Євген більше не возив мене на навчання – передоручив це дійство водієві. А той не покидав паркування академії ні на мить і пильно слідкував за моїми переміщеннями. Звісно, з академії було кілька виходів, тож я могла за бажання вийти одним із них, та мене стримували оті слова Жені про наркотики. Сама я, бувши у «Датурі», нічого такого не помітила, проте з повною упевненістю судити точно не могла. Ще й враховуючи ті дивні речі, що там коїлися. Під впливом наркотиків? Чи ні?
Тому я, як слухняна дівчинка, відмовляла своїм друзям та, щойно заняття закінчувалися, прямувала до автівки та їхала додому. Так було і в середу – день, який ми за замовчанням мали проводити разом. Коли я зайшла до будинку, Ярослав, за звичкою, чекав у холі. На що він сподівається? Що так негарно вчинив зі мною, а я буду слідувати заведеним традиціям. Дзуськи! Домашній арешт, так домашній арешт. Хай і не сподівається, що я кудись з ним піду!
У відкриту конфронтацію вступати не стала, вирішила схитрувати. Не давши чоловікові мовити й слова, я випалила:
- Маю погане самопочуття, тому піду до себе. І прошу мене не турбувати.
Відповіді не чекала, швидко пострибала нагору сходами, знаючи, що так Яр точно мене не наздожене. Зачинилася у своїй кімнаті ненадовго. Не встигла ще й переодягнутися, як у двері постукали.
Припхався!
Але за дверима стояв Женя.
- Чого тобі?
- Впустиш? Ярослав попросив тебе оглянути.
- Тебе?
- Що тебе дивує? Я все ж таки медик за освітою.
- Заходь.
Євген щільно зачинив двері та наближатися не поспішав. Натомість склав руки на грудях, кілька митей мовчки й з осудом споглядав і неголосно мовив:
- Знаєш, якщо ти не бажаєш спілкуватися з Ярославом, то так йому й скажи. Не треба вигадувати ніяких хвороб. Бо хоч як би ти не ставилася до свого фейкового чоловіка, він по-справжньому переживає за стан твого здоров'я. Я буду змушений розповісти правду.
Він ще й ультиматуми ставити буде?
- Та роби, що хочеш! Переживає він! Та йому на мене плювати! І мені на нього теж!
- Повір мені, так глибоко ти ще не помилялася, - кинув у відповідь і вийшов з кімнати. Цього разу двері повністю зачиняти не став, залишив щілину. Навмисне?
Я кинулася, аби притягнути їх, та так і завмерла, бо почула голоси у коридорі:
- Женю, ну що там? – схвильовано запитав Ярослав. Він що, справді переживає? Не повірю!
- З Лією все гаразд. Просто перевтома від навчання та інших навантажень вилилася у підвищення тиску. Я вже дав їй ліки, треба просто відпочити. Назавтра їй стане набагато краще.
Не пробовкався. Але точно не тому, що співчуває мені. Це все лише через те, що Євген не захотів засмучувати Ярослава!