7.

Весільна церемонія і справді пройшла дуже скромно. Нас просто запитали, чи згодні ми, запропонували обмінятися обручками (моя була прикрашена коштовним камінням, Ярославова - простий обідок) сказали кілька напутніх фраз, та насамкінець виголосили:
- А тепер, Ярославе, поцілуйте свою наречену.
Більш ніякового моменту годі було й уявити. Ми обоє здригнулися, невпевнено поглянули одне на одного. Що робити? По-хорошому, нічого страшного у поцілунку не було. Але...
Але й вагання були неприйнятними, тому я, набравши повітря у груди, як перед стрибком у воду, схилилася і ледь чутно доторкнулася своїми вустами до його губ. Відсторонитися так просто мені не дали. Сильна, але ніжна долоня захопила мою потилицю і притягнула ближче, інша рука лягла на талію, змушуючи опуститися йому на коліна. І вже у такій зручній позі мені подарували справжній глибокий поцілунок, який сколихнув у моєму серці незрозумілий трепет. Шкіра вкрилася сиротами, а я з острахом усвідомила, що мені подобається, як чоловік цілується. Подобається аж більше, аніж з Русланом. Це було небезпечне відкриття, тому я поспішила розірвати наші обійми. Аж похитнулася, коли підіймалася, так несподівано закрутилася голова від насолоди. І була притримана сильною рукою.
- Не вимагатимеш же, - з легкою усмішкою зазначила я, коли була випущена з кільця його рук. Ми вже подякували за церемонію і прямували до виходу. Моя рука в його руці.
- Але я ж і не вимагав. Лише скористався запропонованим, - зі спокусою зазначив мій уже чоловік. А я зрозуміла, що моє подружнє життя буде дещо інакшим, аніж я собі науявляла.
- Скористався сповна! - усміхнулася у відповідь.
- Я не з тих, хто втрачає шанси.
О, це я усвідомила, будь певен!
Коло виходу нас привітали свідки. З боку Заремського це був Євген, з чого я зрозуміла, що хлопець відіграє в житті мого чоловіка значно важливішу роль, аніж простого помічника. З мого ж боку у ролі свідка виступала моя далека родичка, яка якраз проїздом була у місті. Нікого з друзів я бачити тут не бажала. Як і ділитися новими подробицями власного життя. Я й про укладення шлюбу нікому ще не розповідала.
Після РАЦСу ми знову розійшлися: на мене чекав водій, аби відвезти додому - хоча не так - до батьківського дому, аби я забрала речі. Ярослав з Євгеном одразу ж рушили до моєї майбутньої домівки. Я приїхала туди аж пізно ввечері. Будинок, у якому мені належало жити як мінімум рік, виявився не тим, у якому ми познайомилися з Ярославом. Цей розташовувався у межах міста, на околиці. Поряд розпочинався сосновий ліс, що оточував усю східну частину міста. Будинок мало був схожий на обійстя мільйонера, скоріше просто когось заможного. Невеликий, двоповерховий, з повністю скляною передньою частиною, з терасою з лівого боку і широким балконом над нею, він викликав замилування у моїй душі. От би мати можливість у будь-який час вийти на балкон і насолодитися свіжим ароматом хвої, помилуватися пейзажами соснового лісу.
Зустрічати на поріг мене вийшли і Євген, і сам хазяїн. Ярослав по широкому пандусу, побудованому поряд зі сходами, спустився на під'їзну алею, що вела від воріт, і наблизився до мене.
- Привіт. Радий, що ти все ж зволила приїхати сьогодні.
- Я ж обіцяла! - обурено вигукнула. То он він якої думки про мене!
- Обіцяла, але ж уже досить пізно.
Ем, десята вечора - для нього запізно? Чи, можливо, це пов'язано з його інвалідністю? Необхідно дотримуватися режиму дня? Артем щось таке говорив колись.
- Вибач, здавалося, що все спакувала, а на ділі виявилося, що лишила ще купу дрібничок.
- Тобто ти вважаєш, що я не пустив би тебе завтра, чи коли б там тобі знадобилося, аби забрати решту речей?
- Ой, справді! - спохопилася я. І розвела руками: - Вибач, я зовсім про це не подумала.
- Не вважай мене тираном, - напівжартома зазначив Заремський, протягуючи мені руку. - Ходімо.
- І зовсім я так не думала, - пирхнула я, уже майже звично вкладаючи свої пальці у його долоню.
І рушила у бік шикарних сходів. Та мене швидко зупинили:
- Якщо йдеш зі мною, то використовуємо пандус, - зазначив мій чоловік зі зціпленими зубами.
- Ой, вибач.
Повернула слідом за ним, повільно піднялася пандусом, а вже коло входу привіталася з Євгеном.
- Йдіть до будинку, - розпорядився хлопець. - Ярослав покаже вам вашу кімнату, а я принесу речі.
Слухняно рушила слідом за чоловіком, відчуваючи бентежність і хвилювання і докладаючи максимум зусиль, аби не показати цього. Дорогою з цікавістю роздивлялася інтер'єр і розуміла, що мені подобається стиль, у якому було оформлено будинок. Цікаво, чи брав Ярослав участь у його облаштуванні?
Чоловік тим часом підвів мене до ліфта, розташованого у задній частині дому, і ми разом піднялися на другий поверх.
- У холі є сходи, - пояснював він на ходу, - можна підійматися нагору й ними, але не мені. Екскурсію домом влаштуємо вже завтра, сьогодні облаштовуйся у своїй кімнаті. До речі, ти голодна?
- Ні, я повечеряла з батьками.
- О, а ми з Євгеном чекали, ... - розчаровано мовив Ярослав. І вигляд при цьому мав такий розгублений, що мені вкрай захотілося його підтримати.
- Але те, що я не голодна, ще не означає, що я не хочу чогось перекусити перед сном, - з усмішкою зазначила я.
Обличчя мого чоловіка засяяло, широка, щира усмішка зробила його молодшим і дуже привабливим, попри всі шрами, які "прикрашали" його щоку та чоло. Аби ще зачіску змінив, не укладав волосся на прямий проділ і не прилизував свого чуба, аби безрезультатно приховати рубець на лобі, був би взагалі неперевершеним. А хоча, яке мені до того діло?
- Тоді прошу до твоєї кімнати, а я за пів години повернуся, щоб провести тебе до їдальні, - мовив Заремський, галантно, настільки йому дозволяло його громіздке крісло, прочинивши двері переді мною. - Добре?
- Добре. А не можна повечеряти на терасі? Чи вже холодно для цього?
- Так, можна. І ні, не холодно, але одягнися тепліше. Я розпоряджуся, аби нам накрили надворі.
- Дякую.
Я ступила до своєї кімнати та з цікавістю роззирнулася. Вона виявилася просторою, обставленою мінімумом меблів, дещо безликою, проте дуже милою і якоюсь мірою затишною. Мені одразу ж сподобалось тут, особливо привабливим видавалося широке ліжко біля панорамного вікна, яке при найближчому розгляді виявилося розсувними дверима на той самий жаданий балкон. Вау!
Одразу ж вискочила туди, проте ранні осінні сутінки, які вже давно опустилися на землю, не дозволили повною мірою розгледіти, що ж знаходилося далі за тим розсіяним світлом, яке давали ліхтарі на подвір'ї. Але я зовсім не засмутилася: в мене ще буде сила-силенна часу, аби дослідити своє нове місце проживання.
Повернувшись, аж підстрибнула від несподіванки: у кімнаті стояв Євген.
- Вибачте, Ліє, я стукав, але ви не відповідали. Подумав, чи не трапилося чого, тому взяв на себе сміливість зайти всередину.
- Та нічого страшного! Просто не очікувала когось тут побачити.
- Я приніс ваші речі, - кивнув він у бік моїх валіз. Як тільки й примудрився захопити всі зразу?
- Дякую. Це нічого, якщо я розкладу речі вже завтра?
- Абсолютно. Ви можете робити все, що вам забажається. Або ж завтра це може зробити покоївка.
- О, цікаве питання. Скільки обслуговчого персоналу працює на Ярослава?
- У цьому будинку? Дві покоївки (приходять через день, окрім вихідних, або ж за викликом), кухарка (готує так, що пальчики оближеш!), садівник, він же двірник, водій і я (іноді теж виконую обов'язки водія, покоївки, рідше кухарки). Всі, окрім мене, приходять, зараз тут немає нікого стороннього. Я живу тут, тож, якщо у позаурочний час вам щось знадобиться, звертайтеся до мене. Я залишу вам свій номер.
- Дякую.
- Ви вже готові йти на терасу?
- Ой, але ж по мене обіцяв зайти Ярослав.
- Він зараз на першому поверсі, а нам можна спуститися прямо до нього з балкона, щоб не обходити пів будинку, там за рогом є гвинтові сходи. Але якщо ви бажаєте, щоб вас провів саме він, я перекажу йому.
- Та ні, все гаразд. Йому, мабуть, складно буде...
- На джойстик натискати? - зневажливо пирхнув Євген. - Ото вже ні! Ви менше звертайте увагу на його інвалідність. Те, що він не може ходити, мало в чому його обмежує.
Ем, дивна порада, як на мене. Особливо, від тієї людини, роботою якої є в усьому допомагати своєму роботодавцю. Але що я знаю про можливості свого чоловіка? Або про обов'язки Євгена? Подумки знизала плечима і рушила слідом за провожатим сходами вниз.