ГЛАВА 25. Поговоримо?

ГЛАВА 25. Поговоримо?

          Гарячі чоловічі вуста пестили мої, викликаючи тріпотіння і дивне відчуття знемоги. Голова йшла обертом. Пристрасть змішалася з наполегливістю, ніжність з лагідністю. Подих перехопило від неймовірних емоцій. Тілом лилися вогняні ріки, спопеляючи все на своєму шляху. Я пливла за течією, якою керували м’які губи чоловіка, даруючи райську насолоду моїм. Губилася у водоверті відчуттів, тонула в теплій водоймі вражень. Я обхопила Алекса за шию і сама того не розуміючи, відповіла на відчайдушну пристрасть. Ми з’єдналися в солодкій миті, від якої паморочилася голова і йшла земля з-під ніг. Серце калатало не в грудях і не у скронях. Я сама стала своїм серцем.

          – Пробач, – прошепотів в мої роз’ятрені вуста Алекс, обпікаючи гарячим подихом шкіру. – Пробач, що перетнув межу.

          Наші обличчя були в міліметрі одне від одного, рука хлопця лежала на талії і навіть крізь тканину кофтинки я відчувала її жар. Легені дихали, але у мене склалося враження, що я втратила це вміння. Я не хотіла, щоб він вибачався. Бо за такі емоції, які ще й досі вирують в мені, не вибачаються. Таких емоції прагнуть, їх шукають, за ними гинуть, заради них багато хто перетинає межу. Я знала, що ми вчинили не правильно. Мозок волав про це, бив сталевою бітою дурнувате серце, наказуючи йому заткнутися і припинити торохкотіти в надриві. Можливо, тому і враження від поцілунку настільки божевільні, бо ми смакували заборонений плід?

          Наші погляди зустрілися у мовчазному танго. Притулилася чолом до його м’яких губ і заплющила очі. Нарешті видихнула, намагаючись опанувати себе. Дати лад думкам.

          Алекс хороший, чуйний, дбайливий. Він з тих, про яких можна чітко сказати «як за кам’яною стіною». Поруч з таким чоловіком почуватимеш себе спокійно, впевнено дивитися у майбутнє. Його турбота наштовхує на думку, що саме з таким чоловіком варто планувати майбутнє.

          Але не в моєму випадку. Він мені, як друг. Наче старший брат, якого я ніколи не мала, але завжди хотіла. Я не втрачаю розум, не шаленію від його присутності.

          Можливо, все могло бути інакше. Якби я була самотньою. Якби в моєму житті не існувало Федоріва. Якби я не кохала його, а просто заради забави проводила з ним час. Але ж я кохаю! Навіть не дивлячись на те, що Сашка шалапут і розгільдяй. Моє серце належить йому!

          – Алекс… – прошепотіла із заплющеними очима. Він не відпускав мене з обійм, а я і не пручалася. – Я так не можу, вибач. Ти чудовий хлопець, але я кохаю іншого. Ти ж знаєш.

          – На жаль, – він відсторонився.

          В цю мить я розплющила очі і наші погляди зустрілися. І тільки тепер я побачила його в іншому світлі. Темно-каштанове, заледве хвилясте волосся, чорні брови, вузьке обличчя, чіткий контур губ, злегка смуглява шкіра. І цей погляд з-під брів, який будоражив мене ще з першої нашої зустрічі. До сьогодні я не бачила в ньому те, що побачила зараз. Чоловічу привабливість.

          – Я зрозумію, якщо ти скажеш зібрати речі і залишити стіни твоєї квартири. Повір, я не ображуся.

          – Поль, не вигадуй. Нікуди тобі не потрібно збиратися. Я допоміг тобі від щирого серця. Не заради власної вигоди чи спробувати розташувати тебе до себе, стати ближчим чи що. Просто тоді так було треба, – Алекс знову став самим собою – зосередженим і серйозним. – Забудь про цей поцілунок. І живи далі, як і жила.

          Він торкнувся легенько вустами мого чола, відпустив з обійм і попрощавшись, вийшов за двері, залишивши мене на одинці з порожнечею  квартири.

          Оце так.

          Мій погляд буравив дверне полотно, за яким щойно зникла постать Алекса. Розгубленість і нерозуміння ситуації не давали мені зібратися з думками. Я наче першокласниця, що вперше опинилася в школі серед незнайомих людей і в чужому середовищі. Не знаю що робити, куди йти і що казати.

          Несподіваний поцілунок…дуже несподіваний. Навіть думати не могла, що таке трапиться. Зрозуміла, що подобаюся Алексу ще у Лерки вдома. Я ще подумала, що поцілунок неминучий. Але тоді нічого не відбулося. А сьогодні він дав волю почуттям. Чому? І для чого?

          Гублячись у здогадах направилася до ванної кімнати. Ввімкнула воду у душі, швидко скинула з себе одяг і стала під гарячі струмені. З голови все ще не йшов Алекс. І паралельно думала про Сашку. Мимоволі порівнювала обох. Не дивлячись на однакові імена, вони зовсім різні. До цього поцілунку я не ставила Алекса поруч з коханим. Не думала про нього, як про хлопця. Можливо це і є відповідь на мої питання? Навіщо був цей поцілунок? Щоб я побачила в Алексі чоловіка? Щоб привабити мене? Для того, щоб посіяти в моєму серцю зерно сумнівів? Від надлишку запитань і думок голова кипіла! На автоматі прийняла душ, перевдягнула у бавовняну піжаму кольору стиглого лимону. Прибрала на столі книжки і зошити, порожні кружки від чаю поставила в мийку. Погляд зупинився на смартфоні, що лежав на тумбі. На ньому блакитним вогником мигала лампочка сповіщення. Розблокувала екран і побачила, що надійшло повідомлення від Сашки.

          «Малесенька, пробач. Я повів себе, як баран. Люблю тебе!»

          Ох, Сашка! Ти не баран, ти бовдур! Ще раз перечитала слова коханого, всміхнулася. І я тебе люблю, дурненький!

          Пірнула у жадану постіль і блаженно зітхнула. Нарешті можна розслабитися! Натягнула ковдру під шию, закуталася в неї, як в кокон, і лягла на бік. Після смс-ки від Сашки почувала себе піднесено, бо він усе-таки визнав свою помилку. Але й водночас мене мордували докори сумління за поцілунок з іншим. Блін. Що робити? Розповісти про поцілунок чи краще залишити усе в таємниці? Впевнена, що Сашку це взбісить. Він й так вогнем дихає в бік Алекса. Ревнує мене страшно. Нащо мені зайві сварки? Я ж не доведу, що не я була ініціатором, а Алекс сам мене поцілував. Але, бляха! Як він класно цілується! Сама від себе в шоці… Бо мені сподобалося. Можливо, на підсвідомому рівні мені імпонує Алекс? Можливо, та частинка мене, яка насолоджувалася цим маленьким грішком, давно сподобала собі цього чорноокого красунчика? Не знаю… Ох… Як все складно.