ГЛАВА 24. Подія

ГЛАВА 24. Подія

          Минуло три тижні. Гіпс з руки зняли. І я нарешті змогла почесати під ним шкіру, яка жахливо свербіла останні дні. Рентген показав, що кістка чудово загоїлася і зрослася. Біль в ребрах минув, синці зійшли, головокружіння пройшло. Почувала я себе прекрасно! Як фізично, так і морально.

          З Сашкою ми помирилися. Наступного дня, як я пішла жити на квартиру до Алекса, він зателефонував. З самісінького ранку. Просив вибачення, обзивав себе ревнивим бовдуром і самозакоханим дурнем. Я б могла заперечити, але не стала, бо вважала так само. Тому вирішила просто змовчати. І я пробачила. Бо не дивлячись ні на що, кохаю його!

          Навчання розпочалося, літо минуло, в гуртожитку мені відмовили. Ось три погані новини за цей час. З рештою у мене було все чудово. О, забула сказати. Телефонував тато! Здивувалися? Я теж. А ще більше, коли почула, як він кається і просить вибачення. Я спочатку подумала, що він в устилку п’яний. Але голос у нього був нормальним, тверезим. Тоді моє здивування подвоїлося. Слухала його і думала, що у мене галюнікі. Батько ще ні разу не вибачався перед мною. Можливо, слова його були не щирі, але сам факт! Це вже багато чого значило. Я розуміла, що це мамина заслуга – всі його «вибач, я погарячкував» і «Полінка, я чекаю на тебе вдома». Сам би він нізащо на таке не зважився.

          Але я не повернулася. І нікому про цю розмову не розповіла. Навіть Лерці. Нехай усі подробиці залишиться тільки між мною і татом.

          Вересень цього року тішив хорошою погодою. Здебільшого ясною і сонячною, хоча й вже не такою спекотною, як влітку. М’яке тепло ще давало змогу розгулювати у футболці і сорочці на короткий рукав. Та тільки до вечора. На зміну приємному дню приходили прохолодні вечори. Осінь тихенько підкрадалася до природи і тільки натякала на холоднечу, яка чекала попереду на все живе.

          Алекс за всі три тижні майже щодня приходив до мене в гості. Казав, що тепер без мого дозволу не має змоги потрапити у власну ж квартиру. Це він так жартував. Носив мені пакетами їжу, допомагав у побуті. Йому не було ліньки змінити постіль на чисту (після енної спроби заправити одіяло у підковдру він позбавив мене цих мук), винести сміття і навіть пропилососити. Мені було дивно бачити таку старанність, адже я звикла спостерігати у своїй сім’ї цілком протилежну модель поведінки.

          Сашка також бував в гостях. Але всього три рази. І на довго не затримувався. Я бачила, що йому не комфортно знаходитися на території іншого самця. Саме так я сприймала його реакцію. Змагання самців. Хоча Алекс ніяких приводів до такої поведінки не давав. Оце чоловіче бажання показати свою перевагу перед іншою особою чоловічої статі закладене від природи і прописане у їхніх генах. Тому я вирішила не накаляти обстановку і проводити час з Сашкою поза межами Алексової квартири.

          І от сьогодні я чекала на Сашку і дуже сподівалася, що цей вечір ми проведемо разом. Не з компанією його друзів, серед шуму і балаканини, а в тиші і наодинці. В романтичний обстановці, тільки ми удвох. Спробую його переконати.

          Дверний дзвоник повідомив про прихід коханого. Я побігла відкривати, дорогою спинилася перед великим дзеркалом, похапцем пригладила волосся і відчинила.

          – Привіт, крихітко, – я зачекала, поки він зайде. Оцінила його вигляд. Шкіряна куртка шоколадного кольору, білосніжна футболка, блакитні джинси і білі кроси. Темне гладке волосся гарно зачесане назад, легенька щетина на обличчі. Ах, який він у мене красень!

          Хлопець зачинив за собою двері, підійшов до мене і легенько поцілував. Аромат свіжості наповнив простір навколо мене. Запах шампуню і одеколону змішалися між собою і приємно кружляв у повітрі. Зробила глибший вдих. Ммм! Клас!

          – Привіііііт, – як масло, я розпливлася в його теплих обіймах. – Ти сьогодні на стилі! Куди зібрався? – всміхнулася, вдивляючись в дивовижні очі Сашка.

          – Ага, от хочу затусити сьогодні в клубасіку, – його руки ніжно погладжували мене по спині. – Хочу, щоб ти пішла зі мною! Вдягни щось прікольненьке і ходімо! – його губи розтягнулися в широкій усмішці, показуючи білу смужку зубив.

          Блін! Я не хочу! Як йому сказати про це, щоб він не образився?

          – А що ти скажеш, якщо сьогодні ми побудемо наодинці, в тиші і затишку? – я вирішила трішки позагравати з Сашкою. Провела пальчиком по футболці, грайливо піднімаючи брівку. Кокетливо всміхнулася, щоб остаточно переконати хлопця змінити свою думку.

          – Поль, не ображайся, але давай іншим разом, ок? Я вже з пацанами домовився.

          – Думаю, вони навіть не побачать твоєї відсутності, – я потягнулася навпочіпки і ніжно поцілувала коханого в губи. –  Хіба такі приємності можна проміняти на тусовку в клубі? – провела рукою по густому короткому волоссю, підкріплюючи слова ще одним поцілунком.

          – Сонечко, я б з радістю, але сьогодні має бути грандіозна вечірка. А без мене пацани не потраплять всередину, бо квитки ось тут, – його рука пірнула в кишеню куртки і витягнула звідти кольорові глянцеві папірці.

          – Ну, то віддай їх та й повертайся сюди. Фільм подивимося, на диванчику поніжимося, – я не мала наміру здаватися і дуже хотіла, щоб Сашка змінив думку відносно сьогоднішнього вечора.

          – Ти ж знаєш, що мені не комфортно в цій хаті, – він сховав руки в кишені куртки.

          Знову тої ж самої! Скільки можна поводити себе, як півень? Мене злить ця його впертість!

          – А мені в клубі, – скала руки на грудях. – Я там не відпочиваю, а ще більше стомлююся. Саш, сьогодні п’ятниця, я за тиждень в універі страшенно вимоталася. І сьогодні не маю жодного бажання проводити вечір в гаморі і шумі. Я хочу побути з тобою вдвох, тільки ти і я. Хіба так важко піти мені на уступки?

          – Давай перенесемо усі ці домашні штуки на завтра. А це вечір проведемо весело? Що скажеш?