ГЛАВА 14. Немає лиха без втіхи

ГЛАВА 14. Немає лиха без втіхи

          По обіді я зателефонувала Лерці і повідомила, що скоро завітаю до неї. Вона згорала від цікавості, як пройшла моя розмова з татом. Як пісок потрапляє в сандалі, коли ходиш по пляжі, так і вона засипала мене питаннями, від яких я заледве відкараскалася. Не хотіла переповідати їй телефоном. Тато сидів вдома, бо мав вихідний. Тому я вирішила уникнути розмов, щоб він не зміг нічого підслухати.

          Сьогодні на вулиці знову жарило. Спека, що вже п’ятий день мордувала мешканців міста, навіть не думала вщухати. Я одягнула коротенькі джинсові шортики і білу трикотажну майку на тонких бретелях, щоб не паритися в зайвих сантиметрах тканини. Маленький рюкзачок зі шкірзамінника, який я придбала на тому тижні замінив мій звичний чорний наплічник. Модний темно-синій жіночій аксесуар походив більше на мініатюрну сумочку з двома довгими лямками, аніж на рюкзак у звичному розумінні цього слова. Смартфон, гаманець, вологи серветки і косметичка легко вміщалися в моїй обновці і повністю задовольняли мене.

          Я вийшла з квартири, навіть не попрощавшись з татом. Після вранішньої сварки ми з ним не розмовляли. Я навмисно ігнорувала його і намагалася лишній раз не пересікатися з ним. Мене ще й досі охоплювала злість при згадці про конфлікт на кухні. Знаючи свого батька, навряд чи він буде йти на примирення чи спробує згладити гострі кути, що виникли між нами.

          Останні дні я збирала волосся у високий хвіст. Інакше і не могло бути. Від спеки мої довгі коси парили мені спину і потилиця завжди була мокра. Це доставляло мені дискомфорт і страшенно бісило. Хоча я й обожнювала ходити з розпущеним волоссям, але гаряче літо диктувало свої правила. Я швиденько зробила зачіску, що стала для мене вже звичною, підфарбувала вії і губи і вийшла з дому.

          Уф! Як тільки я вийшла з під’їзду – одразу потрапила в пекло. Асфальт нагрівся від сонця і віддавав всю спеку в подвійному розмірі. Я наче залізла в розпечену духовку. Почувала себе булочкою, яку поставили випікати і забули про неї на довший час.

          Швидко крокуючи, обираючи дорогу у затінку дерев, я тішилася, що Лерка живе не надто далеко від мого будинку. Я навіть уявляти не хотіла, як мені б довелось добиратися до неї, якби вона мешкала, приміром на Пасічній. В самий пік жари старі жовті маршрутки походили на котли для грішників. Пекельний транспорт від місцевого автопарку.

          – Прибий мене до біса або я сама зараз здохну! – я впала на Лерине ліжко, розкинувши ноги і руки в різні боки. Я була схожа на морську зірку, яка задихалася без води.

          – Давай я тобі краще прохолодного компоту дам, – посміхнулася подруга і вийшла з кімнати. Я чула, як клацнули дверцята холодильнику, брязнули склянки і за мить в кімнаті з’явилася Лерка, тримаючи в руках високу склянку з напоєм рожевого кольору. – Тримай!

          – Мммм, яка смакота! – я залпом випили половину вмісту. – Не знаю з чого він зварений, але компот неймовірно смачний! Дякую!

          Я відклала склянку на стіл і підійшла впритул до вентилятора, який ганяв повітря по теплій кімнаті. Підставила обличчя, насолоджуючись штучною прохолодою, що йшла від не хитромудрого пристрою.

          – Я ледве вилізла на п’ятий поверх! Мати рідна! Як ти так живеш? – простогнала я, відчуваючи, як пульсують ноги.

          – Звикла, – байдуже стиснула плечима дівчина. – Типу я маю вибір!

          Валерія жила в панельному будинку часів радянського союзу. В трикімнатній квартирі, на останньому, п’ятому поверсі. З батьками і  братом Костиком. Хлопець був на сім років старший від нас. Три дні тому відзначив своє двадцятип’ятиріччя. Власне, ідея поїхати в гори належить саме Кості. Він захотів якось особливо відсвяткувати свій ювілей. І вирішив зробити це в горах. Ну, а так, як в його компанії ходити в гори кожного року – це традиція, то довго вигадувати де влаштувати свято не склало жодних труднощів. Зрозуміло, де саме Леркін брат збирався відмітити пам’ятну дату. Та й ще вперше в житті вирішив з собою взяти сестру. Ну, а Лерка вже мене потягнула. Сашка, як їх двоюрідний брат, також влився в компанію. Крім нас чотирьох, мала бути Костікова дівчина Женя,  ще два його друга, з якими я не була знайома. Скоріше за все, вони будуть також зі своїми дівчатами. Одним словом, компанія збиралася чималенька.

          – Давай вже розповідай, що там у тебе з батьою, – Лерка завалилася на ліжко, поближче до вентилятора. – Дав він добро на поїздку?

          – Нє-а, – захитала я головою. – В нас стався грандіозний скандал. Прікінь, мої батьки розлучені, а я навіть не знала, – я навіть здивувалася, яким байдужим голосом я сказала про це подрузі.

          – Та ну нафіг! – вона аж зіскочила з ліжка від здивування. Її обличчя виражало таке глибоке здивування, наче я розказала, що виходжу заміж за Роберта Паттісона. Мене аж розсмішила її реакція. – Брешеш!

          – Мені що, по-твоєму, зайнятися більше немає чим? – я не була налаштована на довгі розмови на цю тему. – Кажу, як є.

          – Оце таааак, – протягнула Лерка, шкрябаючи пальцем за вухом. – Поль, ти, взагалі, як? – стурбувалася подруга.

          – Нормас, не хвилюйся, – я поспішила її заспокоїти. – Від шоку відійшла.

          – А що ти вирішила з горами? Їдеш?

          – Ясно, що так!

          – Наперекір татові?! – здається, в Лерки очі зараз вилізуть із орбіт. – Це ж смертний вирок!

          – Пфффф, – фиркнула я. – Я маю чим крити! – я хитро примружилася. – Той факт, що він приховав від мене правду про розлучення і стане моїм козирем! Нехай тільки натякне про брехню. Я матиму чим закрити йому рота.

          – Ну, ти даєш! – захоплено вигукнула дівчина. Її очі світилися.

          – Набридло боятися його. Розумієш? Батя вічно мене сварить, завжди принижує. Не хочу більше терпіти! Мама втекла від нього аж до Італії! Нічого зі мною не трапиться в тих горах!