ГЛАВА 11. Кохання-зітхання

ГЛАВА 11. Кохання-зітхання

          Все пізнається в порівнянні. До поцілунку з Сашкою я думала, що вже знаю, що таке – поцілунки з хлопцем. Все ж таки я зустрічалася з Артемом. І звісно, ми цілувалися. Але оте, як облизував мене мій колишній, було схоже на цілунок зі слинявим бульдогом. Хлопець щедро ділився зі мною своєю слиною, що не тільки губи були вологи, а й шкіра навколо рота і подекуди підборіддя. Коротше, витирати рота зайшло мені у звичку. І задоволення від такого роду поцілунків я не отримувала жодного. Та й ще Артем вічно лапав мене, чим часто нервував. Я намагалася уникати тих цілунків. Бо інакше все доходило до сварки.

          З Сашкою все було інакше. Він не розпускав руки, не намагався залізти мені під футболку чи під спідницю. Перші два тижні наших стосунків я весь час порівнювала його з Артемом. Весь мій досвід у стосунках з хлопцями починався і завершувався на колишньому хтивому кнурі. Не те, щоб я сиділа і виписувала на аркуш паперу відмінності між двома хлопцями. Ні. Воно само виникало в моїй голові. І Федорів однозначно вигравав на фоні Артема.

          Самий романтичний ранок в моєму житті став днем, з якого розпочалися мої стосунки з Сашкою. Кожного наступного дня я взнавала колишнього однокласника все більше і більше. За заслінкою ненависті до нього я не бачила насправді, хто такий Олександр Федорів. Та й він толком не знав, яка я справжня. І зараз ми відкривали для себе одне одного.

          Виявилося, що Сашка з дитинства займається плаванням. Навіть показував свої нагороди і медалі. Скажу чесно: я навіть пишатися почала, що зустрічаюся зі спортсменом. Тепер мені стало зрозумілим завдяки чому у нього така класна фігура! Здогадувалася, що його спортивна будова тіла – це результат наполеглевих та багатогодинних тренувань. Пловці зазвичай відрізняються широкими плечима і грудною кліткою. А ще руки у них м’язисті. Коротше, є чим похизуватися. Та я чомусь думала, що він, як і всі хлопці, ходить в качалку тричі на тиждень і тягає залізо. Штангу чи гантелі. Щоб дівчат своїми біцепсами приваблювати. А він виявився професійним спортсменом.

          Я переконалася, що веселощі і гумор – це головні риси Сашкового характеру. Стосовно цього нічого не змінились. Він насправді любив жартувати і веселити навколишніх. Розваги, шумні компанії були частиною його життя і переважно саме він був центром уваги всіх тусовок. Слухаючи його черговий анекдот чи кумедну історію, я дивувалася, звідки він їх стільки знає і як можливо все пам’ятати. Та й ще не повторюватися. Знаєте, як це буває в компаніях: є людина, яка постійно розповідає один й той самий жарт? Так це зовсім не про Федоріва. Його запас жартиків не закінчувався. Як джерело невпинно б’є з-під землі, так і Сашка невгамовно, смішно і дотепно розкидувався жартами на ліво і на право.

          На його фоні я почувала себе сіреньким мишенятком. Не те, щоб він затьмарював мене своєю персоною. Просто я ніколи не прагнула такої уваги, яку отримував Сашка. Багато дівчат пускали слинки на мого хлопця. Так, так. Я можу впевнено назвати його «своїм хлопцем». Адже як тільки він познайомив мене зі своїми друзями, одразу заявив, що я його дівчина. Отак. Так що я не переймалася. Хоча не скажу, що я спокійно ставилася до дівок, які відверто фліртували з Сашкою. А він був спокійним. Я б навіть сказала без емоційним. Особливо мені подобалося спостерігати за реакцією чергової дівулі, яка викаблучувалася перед ним. Як Сашка обіймав і цілував мене у них на очах, і як від подиву видовжувалися їхні обличчя, а очі лізли на лоба. Мені завжди було смішно бачити цей ступор. Так, наче вони щойно почули новину, що завтра по всьому світу зникне Інтернет.

          Червень в Івано-Франківську видався теплим і сонячним. Дощ якщо і падав, то дрібний і недовго. На зміну першого літнього місяця прийшов липень. Спекотний, безхмарний і переважно погожий. Майже кожного дня ми відпочивали на березі Бистриці. Моя шкіра набула красивого бронзового відтінку від частого перебування на пляжі. А ще ми  декілька разів збирали компанію для ночівлі на ріці. Лерка завжди була з нами. І Сашкова компанія, яка потихеньку перетворювалася на нашу спільну. Його друзі привітно сприйняли мене і я б сказала, навіть полюбили. По-дружньому, звичайно.

          Одного разу в липні зарядила потужна злива. Не те, щоб вона була якась особлива. Для природи і міста це все було звичне явище. Але не для мене. Була остання субота місяця. Ми з Сашком якраз поверталися з нічного клубу додому. Ніч, тиша. На годиннику четверта ранку. Людей на вулицях немає. Тільки він і я. Романтика! Я в легенькому рожевому шифоновому сарафанчику, Сашка в чорній футболці і джинсових шортах. Йшли, тримаючись за руки, розмовляючи про всілякі дрібнички. І ні з того, ні з сього, розпочався дощ. За лічені секунди він перейшов в зливу. Ми навіть нікуди не встигли заховатися.

          – Знаєш, що я зараз хочу, – запитав Сашка, зупиняючись. Він притягнув мене до себе, притискаючись теплим тілом до мене. Наш одяг промок наскрізь. Його руки зімкнулися у мене на спині.

          – Уявлення не маю, – мовила я, затамовуючи подих. А в самої від цікавості аж серце швидше закалатало. Відчувати гаряче тепло хлопця було неймовірно хвилююче.

          – Цілувати тебе під дощем!

          Гарячі вуста хлопця обпекли мої, змушуючи тремтіти мене всім тілом. Холодні краплі дощу зрошували наші обличчя, блищали на віях, бігли цівками по щоках. Але ми не відчували їх. Тільки шалений поцілунок, який з’єднав нас в одне ціле.

          Це був незабутній поцілунок, який я пам’ятатиму все життя. Яскравий спалах почуттів двох юних сердець, які вперше покохали.

          – Полінка, я кохаю тебе, – прошепотів у губи Сашко.

          Його шепіт був голосніше за все на світі. Я не чула шум дощу, який лив безупину. Не відчувала мокрого одягу і холоду, який мав би йти від нього і змушувати мене шукати можливість попасти в тепле приміщення. Навіть шалене серцебиття зникло в гучному зізнанні Олександра. Завітні три слова перекрили кисень до моїх легенів.