ГЛАВА 2. Сварка на сварці

ГЛАВА 2. Сварка на сварці

          Батькове перекошене від злості обличчя лякало. Скривлені губи з пожовклими від куріння зубами. Червоні очі. Колись вони були красивого бурштинового кольору. Давно… Це спогад з мого дитинства. Останніми роками їх сонячне сяяння та теплий колір поступово тьмяніли, втрачали свою унікальність, зникали на дні чарки. Під очима, як дві чорнильні плями, залягли глибокі тіні. На щоках триденна неголеність. Темно-русяве волосся теж бажано вже підстригти. Довжина значно більша за його улюблену стрижку «під трійку». Брови насуплені, нависають кошлатими рисками, роблячи погляд батька ще більш немилосердним.

          Швидким поглядом пройшлася по компанії чоловіків, що зібралася в нашому домі. Молодий хлопчина в сорочці, з темними очима і чорним волоссям, з окулярами на голові, сидів одразу біля входу, впівоберта до мене. Праворуч – чоловік в чорній футболці, з золотим хрестиком на грудях, що висів на широкому ланцюжку. Поряд з ним якісь старший дядько, з вусами і залисинами на голові, яка жахливо була схожа на продовгувату картоплину. Ніхто з них раніше не бував у нас в гостях. Знову тато приволік новачків з роботи? Певно, розповідає всі секрети і нюанси шоферства на маршрутному автобусі. На перший погляд – нормальні люди. Але судячи по їхнім розчервонілим фізіономіям – сьогодні вони вже не одноразово зазирнули в чарчину.

          Нарешті зупинила погляд на татові. Він вже добряче під градусом. Стоїть, колишеться. Як очерет на болоті. Якби не вперся долоня на стіл, не факт, що встояв би рівно на ногах.

          Поглянула на стіл. Наполовину спорожніла пляшка гіркої стояла в центрі столу, як наречена серед гостей. Довкола закуска, кілішки*, попільниця з горою недопалків. Сморід від перегару і тютюнового диму завис в повітрі і змішався з запахом копченої тюльки й цибулі. Я мимоволі скривилася. Фу! Ненавиджу рибу! Ні в якому її виді. Тепер ще й речі просмердяться від сигарет. Хоча б вікно відкрили чи що! Бо ота нещасна відчинена кватирка зовсім некорисна. Відвернула обличчя і зробила невеликий крок назад, щоб вхопити бодай ковток свіжішого повітря.

          – Чого носа крутиш? Що, не подобається?! – несподівано гаркнув тато. Я здригнулася. – Якби ти була вправною ґаздинею, то я б не купував цей мотлох! – його важкий кулак грюкнув по стільниці.

          Чоловік у чорній футболці, що сидів по правий бік від батька, озвався:

          – Вітя, не бушуй! Чим тобі риба не пасує?

          – А тим, що я хочу нормальної їжі, а не оцього! – він вихопив з купи одну рибину, а потім жбурнув її на стіл. – Светка чкурнула за бугор! А мені що, консерви тепер жерти?! Я чоловік, а не кіт!

          Він важко гепнувся на табуретку. Засмальцьованими пальцями від риби вхопив стопку з горілкою і одним махом перевернув її в себе. Відломив краєчок сірого хліба, взяв шматочок цибулі і закусив. Потім кинув в мій бік лютий погляд. Так дивляться на безхатченків, що копирсаються в смітниках. Щось середнє між відразою і зневагою. Мені аж не по собі стало.

          – Ще й ця нероба не вміє пальця об палець вдарити! Ні бульби не вжарить, ні борщу не годна зварити! Виростила безтолкове! Тільки й знає, що з хлопами до вечора швендятися!

          – Знайшовся дуже працьовитий! – огризнулася. Дістав уже! Вважає себе таким правильним?! – Чого сам не поїхав на заробітки, а? Дивись який ображений! Залишили маленького хлопчика без борщика! – мене охопила злість. Я кричала, і навіть не намагалася стриматися. – Мама поїхала заробити до хати якусь копійку!!! БО ТИ НА ЦЕ НЕ ЗДАТЕН!!!

          Груди здіймалися від важкого дихання. Мене аж трясло від нервів. На мить в кухні повисла тиша. На мене дивилися чотири пари здивованих очей. Тато кліпнув декілька раз. На його обличчі було помітно, як поступово до його сп’янілого мозку доходить значення моїх слів.

        – ЩООООО?! – він зірвався з табуретки, та перекинулася і полетіла на підлогу. – Ти нікчемна подоба своєї матері! Тільки гроші вам подавай! Йди-но сюди, гімнючко!

          Він рушив в мій бік, але двоє чоловіків підхопилися, зупиняючи його.

          – Вітьок, чого ти? Заспокойся, чуєш…

          Мене немов вітром здуло з кухні. Я прожогом кинулася в коридор, вхопила рюкзак і миттю застрибнула в кросівки. Навіть не спам’яталася, як опинилася за вхідними дверми. Тремтячими руками дістала ключі і зачинила замок. Не знаю, навіщо. В паніці мало розумієш адекватність своїх вчинків.

          Підійшла до сусідньої квартири і  натиснула на дзвінок. Тільки б батя не вийшов! Тільки б не вийшов! Я нетерпляче переминалася з ноги на ногу, очікуючи на реакцію сусідів. За хвилину почулося клацання замка і металеві двері відчинилися.

          – Полінка! Привіт! – в отворі з’явилася світленька голова сусідки.

          – Ань, можна мені до тебе? – принишклим голосом спитала я дівчину.

          – Звичайно, заходи! – вона відступила, даючи мені дорогу, а потім зачинила за мною двері. – В тебе все гаразд? – її сіренькі очі дивилися на мене дуже пильно. – Знову старий бушує? Я чула, як він викрикав…

          – Еммм, так, все добре… – я розгубилася. Знаю, що в нашому панельному будинку звукоізоляція, як чистому полі. Якщо пчихнути, то можна через стінку почути «Будь здорова». І це не від моїх домашніх. Чути все, що відбувається в сусідських квартирах, які межують з твоєю.  Тому не дивно, що Аня знає про мою сварку з татом.

          Я роззулася і ми пройшли до її кімнати. Анічка – красива білявочка з кирпатим носиком і рожевими маленькими губками. Ми з нею дружимо з дитинства. Вона молодше від мене на два роки, але це ніяк не відчувається у спілкуванні і не впливає на нашу дружбу.

          – Знову старий бухає, – я важко приземлилася на диван, що стояв під вікном і закинула голову на спинку. Боже, як я втомилася за цей день! Спочатку Федорів мене дістав, потім Артем роздратував зі своїми домаганнями. Тепер он батя сварку влаштував. Я шумно випустила повітря з легень. Дістали ті чоловіки!