Безхмарне дитинство

На світі жила маленька дівчинка, яка дуже любила цей світ. Щоранку дівчинка вставала, вмивалась, чистила зуби, застилала своє ліжко і йшла снідати на кухню, де її вже чекав сніданок, приготований бабусею. На сніданок дівчинка їла вівсяну кашу і пила тепле молоко. Зрідка її бабуся пекла свіжі булочки і якщо їх було багато, то дівчинка брала декілька булочок з собою. Після сніданку дівчинка вдягала гарнюне платтячко з рожевим бантиком на спині, блакитні черевички та білу мереживну шапочку. Бабуся щоранку заплітала дві довгі коси дівчинці. Після цього дівчинка одягала своє блакитне пальто, яке зовсім не підходило для грудня, мереживну шапочку, яка була дуже тонкою для початку зими і черевички, в яких ноги просто не відчували нічого. Дівчинка шла до подруги, що жила по сусідству. Й вони разом йшли до школи. Це був п'ятий клас в житті Нінель. Нінель вчилась у звичайній школі, яка називалась благодійна школа святого Петра. Її сусідка вчилась на дві вулиці нижче в елітній гімназії. Сусідку звали Поліанна, це була дівчинка ровесниця Нінель. Поліанна походила із багатої сім'ї. Щоранку за неї все робили слуги. Снідала Поліанна кращою їжею в місті. Спершу до столу подавали омлет з грибами та м'ясом, потім хрусткі тости з полуничним варенням, чотири види чаю, гаряче молоко і печиво з шоколадом на додачу. Такий ситний сніданок робив Поліанну дещо повнішою від Нінель. Поліанну вдягали щоранку в новий кращий одяг. Але це не заважало дівчинці дружити з бідною Нінель. Насправді вони не були подругами, просто Поліанні було нудно йти самій до школи, а супроводжуючих прислуг вона не любила. Тому вже три роки ходила до школи разом з Нінель. Тато Поліанни знав про примхи дочки і розумів як боляче Нінель, тому щомісяця присилав таємно кошти для Нінель та бабусі. Сума була невеликою для нього але великою для сім'ї Нінель. Ніхто не знав звідки приходять ті гроші, так само як ніхто не знав що маленька Нінель уже приносить гроші своїй сім'ї. Приблизно біля сірого будинку Поліанна і Нінель прощались. Нінель йшла до своєї школи, швидко та впевнено. Їй було дуже холодно, погода брала своє. Але горда Нінель не звертала на це уваги. Вже в класі вона здригалась від холоду а потім сідала за останню парту де було її одиноке місце. Вона була єдиною в класі хто не мав батьків взагалі.  У інших дітей були дуже  жадібні батьки тому користувалися добротою церкви, віддаючи своїх дітей на навчання туди. У декількох дітей не було мами або тата, і у трьох з класу сім'ї не мали грошей взагалі. Особливо Нінель ненавидив Макс, розбещена дитина, якому батьки дозволяли все. Тому що Нінель щодня вдягалася однаково, святково, бо іншого одягу для школи в неї не було. Не було теплого одягу тому і взимку і влітку вона була одягнена однаково. Коли приходили морози Нінель приходила до школи лише декілька днів, а потім тяжко хворіла на запалення легень. І не приходила до школи. На ліки треба було багато грошей, тому коли Нінель хворіла її бабуся йшла на роботу прибиральницею до багатих людей. Цього дня Нінель прийшла до школи хворою, бабуся цього не помітила і відправила дівчинку до школи. Весь ранок Нінель давив біль і жар в грудях. Вона важко кашляла і ледве йшла. Коли вона зайшла в клас її місце було зайнято. На ньому сидів Макс. Нінель тихенько попросила його встати, але він не слухався дівчинки. Нінель попрохала його ще декілька разів. Після чого підняла свою тонесеньку ручку і замахнулась на Макса. Той схопив її руку і вивернув її. Потім налетів на неї як той коршун. Він довго бив Нінель, плаття якої вже було все в крові і порване, бантик відлетів а Макс схопив її за коси. Раптом Нінель стало гірше, вона заслабла відчула біль в грудях а з нею легкість. І впала непритомна на підлогу. Саме в той час почався урок і до класу увійшла учителька. Все що вона побачила це дітей які щось окружили, і розлюченого Макса. 
"Діти що трапилося?" –Запитала вчителька.
"Нінель непритомна" – сказала якась дівчинка з класу. 
Після цього в класі почалась метушня. Нінель нічого не відчувала. Вона прийшла в себе вже вдома, біля неї сиділа заплакана бабуся за вікном щебетали птахи і було дуже зелено. 
"Вже весна прийшла?" – слабо запитала Нінель. 
"Ні, моє сонечко, зараз саме початок літа" – відповіла бабуся. 
" А як довго я спала?" 
"Всю зиму і весну, відпочивай тобі не можна говорити"
Весь цей час батько Поліанни не залишав сім'ї Нінель, він продовжував висилати кошти іноді навіть більше ніж того потребувала бабуся. Але жодні гроші не допомагали від запалення легень у Нінель. І ось трапилося диво. Минуло два дні перш ніж Поліанні було дозволено відвідати Нінель. Поліанна прийшла не з пустими руками. З собою вона принесла: три нових книги з яскравими картинками та дитячими казками, ляльку велику в пишній сукні, таку що мала з собою коляску, декілька зимових речей на наступну зиму, чотири плаття і три костюми для літа, і дуже смачний пиріг з вишнями приготований нянею Поліанни. Дівчата обійнялися, та Нінель було незручно приймати такі подарунки. Але няня яка привела Поліанну, запевнила що треба прийняти цей подарунок. Дуже скоро вони пішли. А Нінель залишилась сама.
Вона взяла першу книгу там було написано "Казковий світ". Вона розкрила книгу і відчула тонкий аромат типографських чорнил та свіжого паперу. Книжка була дуже цікавою, але Нінель швидко заснула.
Наступного дня приблизно по обіді в дверях пролунав дзвінок. Бабуся пішла на базар продавати те що напекла напередодні. Тому двері довелося відкривати самій Нінель. В дверях стояв хлопчик в літньому одязі, з пакунками в руках. Нінель відразу пізнала Макса, і з жахом відсахнулась від хлопця. Макс побачив переляк дівчинки і вимовив:
"Не бійся, Нінель, я прийшов прохати вибачення, мені прикро, що я так вчинив з тобою, пробач"
" Пробачення? Максе, що з тобою? Досі ти лише бив мене та знущався а тепер пробачення?"
"Нінель, не треба згадувати погане, я жалкую що був таким телепнем. Але будь ласка пробач, пробач тисячу разів. Я... Я хочу... Я хочу з тобою дружити"
Нінель побачила каяття в очах хлопця і відповіла:
" На щастя, Максе, я не така як ти. Тому я приймаю твоє пробачення. А тепер іди"
"Ні, ні зачекай, прошу, тут приніс для тебе дещо"
З цими словами він вийняв з пакунку нові речі схожі на ті які порвав. 
"Це все тобі. Дарую"
"Дякую..."
"Бери, в мене ще печиво тут для тебе. Може пограємо в щось?"
Нінель згодилася в неї не було друзів, не було з ким гратися, вони з Максом гралися майже до вечора і Макс пішов, пообіцявши, прийти завтра.
О сьомій на столі була накрита вечеря, але бабуні все не було. О дев'ятій, в двері постукали. Нінель відчинила і побачила няню Поліанни.
" Дитя моє, збирайся сьогодні заночуєш у нас, бабуся додому не прийде"
" Де моя бабуня?"
" Вона буде завтра, почекаєш в нас"
Нінель швидко зібрала свої іграшки. Одягла нову сукню взяла ляльку і пішла до Поліанни.  Наступного ранку, в кімнату де спала Нінель, зайшли незнайомці. Це були дві жінки і немолодий чоловік. Першою заговорила жінка що розбудила дівчинку
"Нінель, ти повинна їхати з нами"
" Чому? Я хочу жити з бабусею.
"Треба дитинко, треба" 
Раптом втрутилась інша жінка яка строго мовила
" Твоя бабуся померла прямо на базарі, а в тебе немає ні дому, ні інших родичів, ні того хто б тебе всиновив, тому хутко збирайся поки тебе не викинули на поталу звірам."
Нінель гірко заплакала
"Ні це неправда, неправда, зараз бабуся прийде."
"Артуре, негайно схопіть дівчинку. І в машину її. Ми не маємо часу". Чоловік схопив дівчинку, і поніс в машину. 
Опівдні вони приїхали на місце. На вивісці було написано:  "Розподільний притулок для дітей позбавлених батьків"