Розділ 21

Хвилювання – дивна штука. Часом воно загострює всі почуття настільки, що з’являються відчуття, наче маєш якісь надзвичайні здібності, але деколи воно ж прибирає все.

Ангеліна застукотіла низенькими підборами по візерунчастій плитці. Поглядаючи то направо, то наліво, вона поволі просувалася вздовж коридору до дверей з потрібним номером. Час від часу дівчина протирала спітнілі руки об чорні класичні штани, потайки радіючи тому, що ніхто її не бачить на даний момент. Але було б чому радіти…

Поглянувши на «313», Ангеліна зробила кілька вдихів-видихів та постукала. Не дочекавшись відповіді, дівчина різко відчинила двері та перечепившись об поріг, полетіла вниз. П’ять пострілів одне за одним розрізали тишу навколо. Перший. Другий. Третій. Четвертий. П’ятий. Проте для дівчини вже з першого припинився лік.

Макс ніяк не міг заспокоїтися. Вже понад два роки він не відчував цього, але того дня страх повернувся в його життя знову. Ех ці вже ангельські штучки… Як спрацювати то будь ласка, а як підказати більш детально, що саме має статися і коли – то занадто багато хоче. А деколи ж доводиться перейматися через такі дурниці, що хоч плач.

Проте того дня він чітко зрозумів, що щось має статися. І це не просто щось, а воно прямо пов’язане з Ангеліною. Хтось погрожуватиме вищому ангелу й доки вона не зрозуміла ким є насправді, це буде не просто погроза, а пряма небезпека для життя. Аж смішно, що єдина, хто володіє таким собі щитом від всього, не може ним користуватися.

Довелося з самісінького раночку бігти до того місця, де залишив давню подругу. Злість пробирала просто дика за те, що не дізнався, де вона живе. Не простежив. Не подбав про її безпеку, але ж повинен був. Його попереджав Борис. Жаль, що це сталося якраз за день до того, як Ангеліна мало не віддала його перстень. Ангели-охоронці ніколи не втрачали здавалося б нікому непотрібну прикрасу просто так. Її то й властивістю було те, що за двадцять хвилин після того, як втратиш, поверталася до власника. Якщо ж цього не ставалося, то немає вже до кого.

Отже, перстень обрав її, дав себе побачити й цим ще раз підтвердив всі їхні підозри. Аж смішно, що її назвали Ангеліна, немов насміхаючись над тим, ким вона є насправді і кажучи всьому світу, що це не так. Макс аж кивнув головою, погоджуючись, що план спрацював ідеально. «Ханер» - організація, яка останнім часом активізувалася й почала полювати вже безпосередньо на ангелів, не виходячи на тих, кого вони захищають. Так-так, саме вона не повинна була дізнатися про Ангеліну, а обманка довго змушувала їх ходити колами, остерігаючись очевидного.

Це він у всьому був винен. Якби Ангеліна не почала його шукати, а потім Макс сам не вирішив зустрітися з нею – цього всього не було б. Зараз же його гнітило це відчуття небезпеки, що часом не давало вільно вдихнути повітря. Щось мало статися і могло вже бути запізно.

Трішки розвіявшись зранку з Ангеліною, це відчуття зникло, але ближче до обіду знову посилилося й забуяло з новою силою. Не втримавшись, він прибіг до квартири дівчини, але звісно, що на його дзвінки в двері ніхто так і не відповів. Отже, запізно.

Не дочекавшись ліфта, Макс кинувся вниз по сходах. Спортивне минуле та активне життя давалися взнаки, тому летів немов на крилах. Але все ж тягар хвилювання за Ангеліну навалювався на нього знову щосекунди.

Максу здавалося, що він знає, куди йти, але як і у випадку невдалого користування онлайн картами, він надто часто звертав не туди. Тож і не дивно, що ті п’ять пострілів таки пролунали, на кілька секунд зупинивши не лише серце дівчини, а й його, Макса.

Біг до неї настільки швидко, як тільки міг. Легені пекло, ноги здавалося от-от і відмовлять бігти далі, а мозок підштовхував й казав: «Швидше, ще швидше». І Макс прискорювався знову й знову, шепочучи про себе як мантру слова, щоб Ангеліна була жива.

Ось і черговий поверх. Макс біг, зазираючи в кожнісінькі двері аж поки не побачив її. Ангеліна лежала нерухомо у красивому чорному костюмі, який ще більше підкреслював метвотну блідість обличчя. Не знаючи, що робити, він так і застиг, борючись з хвилюванням та суперечливими думками.

Але це було недовго, адже вії дівчини поволі затріпотіли. Злегка затуманений погляд синіх очей поволі прояснювався, виводячи дівчину з темряви. Кліп. Ще досі темно. Кліп. Щось сірувате промайнуло на чорному тлі. Кліп. Стабільна сіра пляма. Кліп. Невеличка плямка світла. Кліп. Нарешті світло-сіра стеля.

Макс зачудовано дивився, не вірячи власним очам. Зізнатися чесно, він вперше бачив вищих ангелів, але щоб настільки везучих…

Ангеліна покректуючи від болю вже потроху піднімалася, за допомогою підтримки Макса і почала оглядати себе. Постріли їй явно не примарилися, бо такий біль сплутати з чимось іншим було б важкувато. Але вона також була не менш здивованою й почала обнишпорювати себе і все навколо, намагаючись зрозуміти яким чином у неї стріляли так, що вона досі жива.

– Таки приносить удачу,– посміхнулася витягуючи з-за коміра золотий амулет, який вдягла спеціально на співбесіду.- Мамин останній подарунок…

Досить дрібна, але грубувата прикраса у вигляді ромбика була приплюснута в кількох місцях кулями. З кишені піджака дівчина ж витягла перстень, що мимоволі став просто візерунчастою грудкою, яку вже неможливо було вдягнути.

Макс обережно згріб дівчину в обійми, хоч так намагаючись захистити від всього світу. Йому досі не вірилося в це щастя.