Розділ 15

Часом все змінюється за секунду. А деколи ж невідворотне сталося вже давним-давно. Настільки, що вже й не пам'ятаєш. Чому Ангеліна взагалі щиро повірила, що Тім на стороні «добра»? Це ж до нього відчувала постійну лють, що нікуди не хотіла зникати. І це попри добрий характер дівчини. Що ж він приховує і як найменш перспективний випускник школи, який не тямив ні в чому, зміг стати спеціалістом з надприродних питань? Та в шкільні часи він навіть фільми у жанрі фантастики не дивився.

Ангеліна все частіше кидала стурбовані погляди на Тіма. Навіть це його стандартне недбальство в одязі насторожувало. І не тому, що зараз під класичне пальто він знову вдягнув спортивні штани й взув домашні капці. А якраз з тієї причини, що він був у чорній сорочці, в тон до костюму та туфлях. І коли вони з Ангеліною нарешті вийшли з будиночка, то її чіпкий погляд вловив частковий бруд від пилюки на одязі і протоптані черевики настільки, наче всі навколо тільки те й робили, що наступали на них.

До того ж, на обличчі Тіма починав визрівати свіжий синяк, а в районі скули була свіжа кров, немов його нещодавно вдарили. Стандартне ж пальто, в яке той чомусь кутався весь цей час попри те, що було фактично й не холодно, виглядало так, наче ним обтирали підлогу цього ж будиночка.

– Скільки можна? Йди собі куди йшла та відчепися нарешті,– Тім немов виплюнув слова та подався геть з парку, не бажаючи пояснювати, що сталося.

Але Ангеліна відступатися не збиралася. Просто мовчки пішла слідом, обравши стежку, що була злегка віддалік. Можливо, й варто було ховатися трішки більше, проте самовпевнений Тім не тільки не ховався, а й озиратися не збирався. Він просто вже летів вперед, постійно норовлячи перейти на біг, але в останній момент стримувався. Дійсно, тепер він не в улюбленому спортивному костюмі. А досвід з уроків фізкультури Ангеліні підказував, що то було б вкрай незручно.

Дівчина ж вже починала розуміти, що таке життя не зовсім для неї. Так, дух азарту підганяв її вперед, а цікавість не давала спинитися. Проте Ангеліна ще не відійшла від попередньої погоні й найзвичайнісінький майже постійний сидячий спосіб життя їй абсолютно не допомагав. Ну звісно, після двох років практично цілодобового сидіння на місці не дуже то й побігаєш. Особливо якщо робити це цілими днями. Завтра її ноги швидше за все скажуть до побачення.

Але поки…Ангеліна вже виходила з парку, невідривно стежачи за Тімом. Давній знайомий дівчини якраз діставав з кишені ключі від автомобіля, тож потрібно було щось придумати. Чомусь на думку не спало нічого, окрім самокатів, стоянка яких була зовсім поруч. Швиденько активувавши найзручніший транспорт Києва, Ангеліна продовжила найдурнуватіше і найменш приречене на успіх переслідування.

– Чому? Чому? Чому?– промовляла вона сама до себе, знову й знову дивуючись тому, що обрала саме електросамокат. Але робити щось інше було вже запізно.

А було то їй взагалі не просто. Постійно навколо неї снували пішоходи, що немов змовилися та фактично лізли під колеса. Раділа лише тому, що світлофори були на її боці й поки брунатна машина Тіма стояла на перехресті, вона встигала порівнятися з нею, ховаючись серед того ж таки натовпу.

Але втома таки давалася взнаки й таке пересування добряче било по нервовій системі. А остання в дані хвилини як ніколи була готова підставити Ангеліну та зіпсувати її розслідування. На щастя, Тім вже кудись під’їжджав. Здавалося, наче він перебуває не в центрі міста, бо місцинка була геть порожньою. Ні машин, ні людей навколо, а про будинки взагалі щось складно сказати. Лише за світлом у вікнах і можна було зрозуміти, що хтось тут та й живе.

Тім настільки різко загальмував, що Ангеліна просто шугнула в кущі, намагаючись не видати себе. Не помітила вона лише того, що знаходиться на пагорбі. Тому полетіла з нього в обнімку з самокатом. Лише молитися залишалося, щоб той не зламався, адже дістатися без нього навіть до найближчого транспорту буде тяжко.

Охаючи від нового болю, що пронизав усе тіло, як хотіли всі ті гілочки на землі, Ангеліна таки підвелася, стежачи за Тімом. Той порився в багажнику, дістав щось звідти та поспішив до будинку. Тільки зараз його поведінка змінилася. Рухи стали виваженими та водночас обережними, а хода виказувала настороженість. Тім постійно обертався та озирався по сторонах, але переконавшись, що ніхто не стежить за ним, таки зайшов до будинку.

Ангеліна видерлася на пагорб та побігла за знайомим. Так само обережно й насторожено перетнула дистанцію до похмурої сірої будівлі, з усіх боків оточеної брудними гаражами. Штовхнувши двері, залетіла досередини й так і застигла.