Розділ 9

– Пообіцяй мені, що триматимешся осторонь від розслідування,– ці слова Ангеліна не могла викинути з голови вже кілька годин.

Вона сиділа на своєму ліжку й крутила в руках перстень, щоразу повертаючись думками у вчорашній день. Ангеліна очікувала подібної реакції з боку батька, але не того, що вона буде аж такою. Невже він так сильно боїться повторення? Тоді це означає, що смерть її матері була не випадковою. А єдина зачіпка, яка в неї є – цей перстень дешевого сплаву, якого вчора дістала з-під диванчика у кафе. І десь таки Ангеліна його бачила раніше, але де?

Вона продовжувала оглядати перстень з усіх сторін, милуватися майстерною роботою ювеліра й прокручувати всі можливі місця, де могла бачити чоловічу прикрасу. Ангеліна звідкись пам’ятала цей кривуватий хрест, обрамлений колом та візерунки меча, якого немов підносили змії. Але пригадати ніяк не могла. Та й згадувати їй практично було нічого, адже все своє життя просиджувала то в школі, то в університеті, то взагалі у Львові. І останнє можна було сміливо викреслювати зі списку, адже дістатися звідти до Києва так швидко – просто неможливо.

Хіба лише перстень залишили на майбутньому місці злочину раніше, але Ангеліна відчувала, що це не так. У найпопулярнішому кафе столиці завжди (ну принаймні ті два рази, коли вона там була) все навколо блищало від чистоти й коли підіймала перстень помітила, що на підлозі не було ані пилинки.

Проте заспокоїтися дійсно не могла. Відповідь крутилася так близько. Здавалося, можна схопити її і все стане на свої місця, навіть найменші докази матимуть якусь вагу. Але як би дівчина не хапалася за ниточку спогадів, вона вислизала з її рук та немов відлітала все далі.

Мимоволі Ангеліна згадала про гру, яку обожнювала, коли була ще маленькою. Часто мама зникала на кілька днів по роботі й тато дівчини, намагаючись розбавити її тугу грав із нею у щось на зразок юного детектива. Вони вимикали світло, сідали на теплому килимку й вгадували, що сталося одне з одним за день. Ангеліні було трішки тяжче – життя тата було досить насиченим й зачіпок він практично не залишав по собі. А от її батько завжди знав, що сталося з донечкою в школі, проте не намагався нічому повчати. Він допомагав пригадати, проаналізувати все й самій дійти до висновків.

– Пригадай, чому саме вона кинула у тебе тістечком?– говорив Макар Якович, ніжно стираючи слізки з дитячого личка.

– Бо їй захотілося,– бубніла восьмирічна Ангеліна.

– А чому це сталося? Ти їй щось говорила чи може щось зробила?

– Ні. Я просто забрала наклейку собі. Вона сама казала, що та їй не подобається і вона не хоче просити її у Елли.

– І це все?

– Я сказала, що вона схожа на монстра з наклейки. Татку, думаєш вона образилася?

Ангеліна посміхнулася власним спогадам. Якби ж у неї й зараз були такі самі проблеми як тоді, було б значно простіше. Хоча фактично вона може нікуди не втручатися та знайти собі роботу, почати нове життя в Києві. І жодних тобі проблем – просто насолоджуйся життям. Чомусь у Львові так і не навчилася цьому простому заняттю.

Начебто й була у неймовірному місті, мала затишну квартирку, проте все було не те. І за татом сумувала, і життя здавалося неповноцінним. Та ще й цей журнал «Все і про всіх», яким керував Дмитро Сергійович. Якби ж потрапила туди за власні заслуги, а не через Максима…

І тут Ангеліну осінило – Макс. Саме в нього колись бачила такий перстень. Він завжди носив його на ланцюжку на шиї, ніколи з ним не розлучався, наче з якимось талісманом. Ще й усім розповідав, що він унікальний – такого більше ніде не знайдеш. Тоді що прикраса робила на підлозі кафе? Чому вперше за двадцять сім років Макс розлучився з найціннішою річчю, яку коли-небудь мав? Можливо, він також міг бути жертвою, але йому вдалося втекти? Тоді йому потрібна негайна допомога.

Рука вже потягнулася до телефона, щоб подзвонити тату, а потім Ангеліна зрозуміла важливу річ – він міг бути по той бік закону. Це досить малоймовірно, адже маму вона втратила ще тоді, коли обоє були неповнолітніми. Але хто казав, що за цим всім стоїть одна людина? Якщо є хоч крихітна можливість щось дізнатися й випадково не підставити Макса, вона повинна нею скористатися.