Розділ 6

Коли вам кажуть бігти – ви біжите? А коли просять залишатися на місці, завмираєте й чекаєте на прихід когось там? Одна з небагатьох речей, які Ангеліна справді затямила в цьому житті полягала саме у відповіді на ці питання. Люди ніколи не підпорядковуються прямому наказу без жодних сумнівів, думок проти. А деколи й взагалі одразу кажуть: «І не збираюся» або щось типу того.

Ангеліна Макарівна Підгірняк у дитинстві, можливо й належала до першого типу, але з роками її характер добряче давав про себе знати та імпульсивні вчинки часом дивували навіть саму дівчину. Хоча цього разу, коли вона на знайомому сайті побачила інформацію про третє вбивство, то навіть не задумувалася й вискочила з квартири. З собою в неї були лише ключі й телефон. Проте й на цьому варто було сказати спасибі, адже могла забути і те, і інше, як це часто ставалося раніше.

В голові дівчини крутилася лише одна думка – вона мала побачити те місце, сама проаналізувати ситуацію, знайти найбільш непомітні зачіпки й почати розплутувати клубок. А ще Ангеліна повинна була встигнути до того, як замість місця злочину це знову буде звичайне, але страшенно популярне київське кафе.

Невчасно ж вона усвідомила, що Арті може й досі бути поблизу, а цілком очевидно, що в нього було одне єдине завдання – привезти її сюди. Ну ще безпека і тому подібна маячня, якої ніяк не могла зрозуміти дівчина. Адже вона ніхто – навіщо тоді їй взагалі все це потрібно?

– Ангеліно? Щось забула в авто?– Артур здивовано поглянув на дівчину, що швидко йшла до виходу з під’їзду. І чому він взагалі обрав сходи замість ліфта?

– Та ні…Ем… Хочу приготувати кілька смаколиків, а холодильник майже порожній. Підкинеш мене в одне місце?

– Звісно, куди?– незворушно відповів Арті, не даючи навіть найменшого натяку на те, що в нього насправді на думці .

Ангеліні здавалося, що весь такий потайний Арті ненавидить її через ці дріб’язкові речі, на які марнує власний час. Хоча насправді він був страшенно радий такій пропозиції. Адже погодьтеся – приємна мандрівка з дівчиною – це набагато краще, ніж просиджування п’ятої точки у відділку.

– А тобі не здається, що немає сенсу їхати на Хрещатик, коли ми вже встигли оминути як мінімум десять супермаркетів і два ринки?– раптом порушив він мовчанку, зупинившись перед черговим пішохідним переходом. По ньому якраз дріботіла групка школярів, що йшли у супроводі вчителів.

– Розумієш…– таємниче промовила Ангеліна, посміхаючись.– Ще в дитинстві, коли ми з мамою куховарили, то любили постійно вигадувати щось нове. Навіть якщо це була якась одна страва – у ній завжди були додаткові інгредієнти чи інші пропорції . Але якось ми таки зупинилися, адже повторити того незрівнянного смаку, що й минулого разу більше вже не змогли.

– І що ж це за така страва, яка змушує тебе стояти в стількох заторах?

– Сирна запіканка з карамеллю та шоколадом.

– Хіба для цього взагалі потрібно щось особливе?

– Звісно. У кожного кухаря є своє таємне місце, де можна роздобути лише найкраще. От  і я знаю таке – сир там просто неймовірний. Такий ніжний та водночас легкий, немов повітряний. А його фруктовий смак, у поєднанні з незрівнянним ароматом перетворює на неймовірні ласощі будь-яку їжу.

На це Артуру вже не було, що відповісти. Натомість його живіт зробив це за нього, забурчавши на весь салон авто. Ангеліна не втрималася й залилася безтурботним сміхом, а Арті, здається, вже не вперше з моменту їхнього знайомства, зніяковів. І було в цьому щось щире, справжнє. Ангеліні просто хотілося довіряти йому, без жодних зайвих думок і сумнівів. Але звісно, до розкриття істинної мети тієї поїздки це не стосувалося.