Розділ 3

Кажуть, що подорож – це найкращий час для роздумів. Розмірений перестук коліс, якесь дивне шурхотіння, тихі розмови поруч – все це заспокоює. У тебе є кілька годин або деколи й ціла доба, щоб обдумати найважливіші питання, зробити якесь остаточне рішення, що змінить твоє життя. Але в основному цей час просто допомагає тобі ще раз переконатися у правильності власного рішенння, в тому, що ти недарма покидаєш звичне життя й стрибаєш з головою у вир невідомості.

Ангеліна поволі дістала ноутбук із сумки й втупилася в нього, вишукуючи якісь цікаві злочини, за розслідування яких можна було б взятись. Її не турбувало, що на екран пристрою постійно зиркали люди, що ходили то туди, то сюди по коридору вагону. Швидше навпаки. Було дуже цікаво спостерігати за їхньою реакцією. Тому вона, власне й обрала саме плацкарт. Тут Ангеліна могла вивчати емоції, що було чимось неймовірно складним у люксі або навіть купе. Адже там люди завше ховали власне «я» за загальною маскою байдужості.

Проте сьогодні «полювання» Ангеліни минуло невдало. Лише раз дівчина почула як хтось хмикнув, поглянувши на її монітор. Інші ж ходили якісь понурі, витали у власних думках, а якщо й кидали якісь погляди, то вони були абсолютно безцільними та почасти просто випадковими. І це дещо насторожувало дівчину. Один-два випадки цілком могли трапитися, але ж не двадцять.

Дещо стривожено, Ангеліна відкрила ще один сайт, яким часто користувалася, розшукуючи для себе нові справи. Багато з того, що було, вона вже бачила, але цього разу проглядала все набагато ретельніше. Тому напевно не стало несподіванкою те, що Ангеліна таки знайшла потрібне.

Так, вона бачила це оголошення раніше, але зазвичай бралася лише за ті справи, які могла вирішити дистанційно та й те, що вона знаходила, було настільки неважливим, що й не виставлялося на загал. Тут же була потрібна присутність у Києві й дівчина нарешті могла собі дозволити почати «розкопки», як вона любила це називати.

Вбивство депутата трапляється ой як не часто, особливо такого плану, як знайшла дівчина. Про що я кажу? Чому настільки виділяю дану справу? Та річ у тім, що Канюха Михайла Семеновича то оголосили мертвим, але його тіла досі не знайшли. Свідки розповідали, що чоловіка в дизайнерському костюмі з папкою в руках оточило кілька людей у масках, потім почулися постріли, після чого того немов підкосило й він впав прямо за сміттєві баки. Ті, що були в масках, миттю пороз’їжджалися, а коли випадкові спостерігачі підбігли до місця злочину, то й від Михайла Семеновича не залишилося нічого, окрім слідів крові на асфальті та порожнього файлика, що міг випасти з папки.

Ангеліна заплющила очі, намагаючись заспокоїтися. Пролунав шумний вдих, потім видих і так по колу. Долоні дівчини спітніли й вона обтерла їх об джинси та тремтячими руками налила собі води в чашку. Велика пляшка так і не хотіла закриватися, а кришечка лише те й робила, що висковзувала.

Вона страшенно рознервувалася, але все одно була готова негайно кидатися на пошуки вбивць. І як інакше, коли саме за таких обставин зникла її мама. Десь у душі дівчина досі вірила, що з нею все добре, але факти вказували на те, що це неможливо. Після п’яти пострілів, з яких двоє, за словами свідків, були у район серця й стільки ж у голову, не виживають.

Коли тіло зникло й алібі всіх підозрюваних підтвердилися, справу закрили, так і не надавши їй загального розголосу. Знали лише кілька поліцейських та сім’я дівчини. Ангеліна, хоч і була тоді лише школяркою, вимагала продовження справи, хотіла тріумфу справедливості. Але неповнолітню дитину ніхто й слухати не збирався. Тим паче, що й зачіпок ніяких взагалі не було.

Зараз же ситуація була зовсім іншою. В неї були хоч і часткові, проте досить серйозні повноваження, а ім’я батька, з правильним застосуванням, часто відкривало всі двері. Жаль, що раніше в нього не було такої влади. Тоді ще звичайний поліцейський, відсторонений від справи, не міг нічого зробити, окрім як стискати від розпачу кулаки та проклинати всіх довкола. А все могло б бути інакше…