Розділ 2

Надворі гуркотів грім, грізні блискавиці майже щосекунди спалахували, освітлюючи все довкола. Злива все дужчала, а сильний вітер ладен був  перетворитися на ураган. Чим не ідеальний час збирати речі й вирушати у мандрівку, хіба ні? От і Ангеліна думала так само, дістаючи з шафи все новий і новий одяг та кидаючи його до валіз.

Сьогодні вона нарешті наважилася покинути все й не збиралася зволікати. Знала, що якщо не кинеться у вир подій зараз, то спершу почне сумніватися, а потім вже й зовсім відмовиться від власних амбіцій. Розуміла ще й те, що може не втриматися і повернутися до вже такого знайомого офісу журналу, злякавшись невизначеності, з якою зіткнеться віч-на-віч. А такого вона точно не хотіла.

Ангеліна спересердя відкинула від себе теплий светр, подарований батьком. Він викликав теплі почуття? Можливо. Нагадував про те, що в неї є та людина, яка страшенно любить її й піклується? Так. Але вона не хотіла цієї всієї турботи, надмірної опіки. Якби вони й були стовідсотково щирими, то чи відпустив би жити до Львова? Чому не сказав «залишайся», коли Ангеліна так чекала цих слів?

Звісно, вона розуміла, що сама вирішила їхати, власними руками обрала собі таке майбутнє. Знову ж таки, це Ангеліна погодилася на пропозицію знайомого батька піти працювати в журнал. Знала, що це єдиний шанс почати працювати одразу після того, як закінчить університет. Навіть найкращим дуже тяжко знайти роботу, а вона вперто не хотіла відносити себе до їх числа. Завжди говорила, що знаходиться десь посередині. Проте піти працювати через те, що врятувала чийогось синочка? Ніколи не думала, що взагалі погодиться на таку пропозицію, але три роки тому таки зробила це. Про що вже стільки разів пошкодувала…

Зараз же час рухатися. Варто спакувати найнеобхідніше та повернутися до рідного міста. Дивно, але Ангеліна вірила, що саме в Києві знайде те, що так довго шукала. В неї було якесь незбагненне відчуття, що до цього було лише один раз – тоді, коли піддалася внутрішньому дороговказу, поїхала й побачила понівечене авто Максима.

Як же та мить змінила її життя… Тоді, що буде зараз? Чи вплине якось повернення Ангеліни на її кар’єру чи стосунки? Все більше задумуючись про це, дівчина починала розуміти, що просто хоче змін.

Не минуло й десяти хвилин, як Ангеліні вдалося спакуватися і це напевно, чи не найтяжче завдання на сьогодні. Вона швиденько перевдягнулася, зібрала у хвостик добряче розтріпане волосся та взявши валізи, покинула квартиру, що за цих три роки встигла стати їй домом.

Вона б хотіла сказати, скільки всього тут пережила, але… Цей етап її життя минув надто одноманітно. Так, Ангеліна знайомилася з новими людьми, але ніхто з них не затримувався в її житті надовго. Навіть сяких-таких знайомих, що могли б привітати з днем народженням та завітати на вечірку, не було. Єдиним, кого вона знала й з ким спілкувалася до сьогоднішнього дня, був Дмитро Сергійович, проте й він терпів її тільки через те, що колись встигла врятувати його сина.

Дівчина йшла вже такими рідними бульварами Львова й не могла повірити в те, що має їхати звідси. Вона вже так звикла до цих тихеньких вуличок, встелених бруківкою, затишних кав’ярень, багатої архітектури, неземної атмосфери таємничості та багатої історії. Тут їй справді подобалося. Саме в цьому місці вона й змінилася, зрозуміла, хто така і знайшла своє покликання.

Але всьому настає кінець. Хоч як це не сумно, та Ангеліні потрібно було їхати й вона розуміла, що вже не повернеться сюди. Дівчина нарешті усвідомила, що надто довго ховалася тут від проблем, від своїх страхів. Тепер їй прийшов час піти за власним чуттям, знайти те, на що вона чекала всі ці роки.

Так, я не кажу, що це буде легко. Але те, заради чого Ангеліна порине у вирі подій з головою, буде справді того варте.