МИНУВ ТИЖДЕНЬ

– Привіт, Марто, – сказав чоловік з пляшкою коньяку в руках. Того, що вони пили в останнє на цьому ж даху.

– Привіт, ти гарно виглядаєш, нова зачіска? – запитала дівчинка 16-ти років.

– Ти просто бачила мене один раз, коли я відверто не гарно виглядав. І так, в мене нова зачіска, а ще я подав на розлучення, – чоловік відкрив пляшку і налив у три стакани, – до речі, ти не знаєш де Маша?

– Вона казала, що запізниться трішки. Попросила дочекатися її, – сказала Марта, – як ти наважився подати на розлучення?

– Це було складне рішення. Після нашої зустрічі я довго думав. Можливо ви попались на моєму шляху, щоб я щось зрозумів. І так, я почерпнув урок з нашої зустрічі. Хочеш розкажу? – чоловік посміхнувся, а потім зробив маленький ковток зі свого бокалу.

– Валяй, до якої то ти істини додумався?

– Справжній програш в житті – це смерть. Все решта перешкоди, які можна подолати, якщо давати собі шанс пробувати знову і знову, а якщо потрібно, то знову і знову. Коли ти вже готовий програти, то треба дати собі ще один шанс, адже немає чого втрачати, до найгіршого ти готовий, то чому б не спробувати сценарій по оптимістичніше, – чоловік закінчив і вдихнув повітря. Виявляється все це він сказав на одному видиху. Так не хотів збитися, – я знаю, що дуже спутано вийшло, але надіюся ти суть зрозуміла.

На дах піднялася Маша.

– Привіт, як ви? О, ти змінив зачіску? Тобі личить, – Маша мило усміхалася. Від розгубленої дівчини не залишилося і сліду.

– Привіт, ти теж світишся як різдвяна лампочка, – підмітив чоловік, – як пройшов твій тиждень?

– О, це того було варте, – почала розповідь Маша, – спочатку ми з Мартою купили по 10 яєць і відправилися до її колишнього. Я в житті ще так не висилилась, особливо, коли нашу схованку викрили і довелося тікати. Марта ще встигла запустити одне яйце прямо в голову Олегу, а я тікала і сміялася. Це був найкращий вечір за все моє життя. На цій ноті я подзвонила до свого тренера і повідомила, що не буду більше займатися професійним спортом. Сказати, що той був в шоці, це не сказати нічого. Але моє рішення було тверде. Як ти кажеш, втрачати було нічого. Наступного вечора він передзвонив і запропонував місце тренера молодшої групи. Марта підштовхнула мене спробувати. Я пішла на пробне заняття. Це було чудово. Діти такі смішні і цікаві, а також усі різні. Вчити маленьких спортсменів мені сподобалося. Тож поки пробую себе в цій ролі. А якщо знову стане так нестерпно як з професійним спортом, я вже знаю що робити.

– О, це вона просто замовчує, що тепер може таланитись до молодого тренера з футболу, – сказала Марта і сховалася за чоловіка.

– Я не маланюся! – кажу я голосніше ніж варто було б і відчуваю як моє лице заливається червоною фарбою, – тоді ти розкажи про свої пригоди.

– Залюбки, – каже Марта, – після нашої солодкої помсти моєму колишньому, я все ще відчувала себе кепсько. Наступного дня ходила по вулиці і побачила оголошення про набір групи в секцію самооборони. Втрачати нічого, я записалася. Вже відвідала два уроки. Навіть познайомилася з кількома хлопцями.

– Ти дивися обережно, щоб потім через них тут не стояла наступного разу, – кажу я щиро. За цей тиждень Марта стала мені близькою подругою. Я б не хотіла її втрачати.

– О, ні. Я нічого крім дружби поки не хочу, ще не готова, – на обличчі Марти з’явилася легка посмішка, – а от друзів, які можуть начистити пику моєму колишньому, варто заводити, – ми розсміялися. Ця зустріч кардинально відрізнялася від попередньої. А пройшов лише тиждень.  

Ми майже допили наш вже традиційний напій, коли я згадала, що так і не знаю імені чоловіка, з яким стали хорошими друзями.

– Як тебе звати? Я згадала, що ти так і не представився, – кажу я і ніяковію. А Марта, яка в цей момент робила ковток, випльовує все на землю і голосно регоче. Чоловік теж посміхається. Моє лице дійшло до піку червоності і я теж посміхнулася.

– Думаю, що варто познайомитися знову, – каже чоловік, робить лице серйозним і презентує себе, – мене звати Марк, мені 40 і я розводжуся з жінкою. А ще люблю дивитися фільми жанру фантастика і детективи. З апокаліпсисами покінчено.

– За що і вип’єм, – кажу я.

Ми ще довго сиділи. Розмовляли про все, що приходило в голову. А потім обмінялися номерами. Дах став нашим таємним місцем. Хто знає, можливо одного дня, наша компанія поповниться на ще одного самогубця, якого доля заведе сюди. Як колись нас.