Глава 9. Чоловічі розмови

Підсунувшись впритул до монітора комп’ютера, Денис старанно вивчав поглядом план-схему розташування камер на одному з об’єктів. Проте вже в наступну мить тихо зітхнув і відкинувся на спинку крісла. Робочий понеділок був у самому розпалі, але зібрати докупи думки не виходило. В голові постійно спливали спогади про вихідні. Денис згадував ніжне обличчя Аліни, її карі очі, м’який голос. І свій момент слабкості, який перевернув все з ніг на голову.

Денису сподобався поцілунок з Аліною. Було приємно відчувати її у своїх обіймах. Таку тендітну, ніжну і теплу. А потім стався спалах. Потужний вибух пристрасті, який розпалив всередині справжню пожежу та розбудив усе, що знаходилось нижче поясу. Денис досі пам’ятав смак п’янкого шаленства біля вікна і розумів, що мало не наробив непоправного. Гальма спрацювали вчасно, проте потяг до Аліни не зник. І яскраво проявився наступного ранку під час випадкового зіткнення з дівчиною в коридорі. Денис списував все на тривалу відсутність інтиму. Але не захотів знімати накопичену напругу з Наткою, яка всі вихідні набридала дзвінками та повідомленнями, пропонуючи зустрітися.

Підвівшись на ноги, Денис підійшов до вікна і поглянув на похмуре небо. На душі було препаскудно і цей стан лише погіршувався від згадки про ранкову розмову з Аліною. Денис не розумів, чому ляпнув слова про ненависть. Вони вирвалися дуже необережно і наполовину жартома. Спілкування з Аліною аж ніяк не було дружнім і часто виводило на емоції. Але Денис ніколи не відчував до неї ненависті. І тепер почувався винним, бо розумів, що образив дівчину. Можливо, навіть поранив. Ця думка зводила з розуму. У двері постукали і на порозі кабінету з’явилася світловолоса жінка років сорока в офісній сукні.

— Денисе Назаровичу, — сірі очі жінки зупинилися на обличчі Дениса. — Назар Олександрович просить вас зайти.

— Він вже повернувся? Дякую, Ірино.

Денис вийшов слідом за секретаркою у невелику приймальню і підійшов до дверей навпроти, злегка постукавши в них двічі. А потім повернув дверну ручку і зайшов у кабінет батька. Назар стояв біля стола і тримав у руках якийсь аркуш, проте одразу відклав його. Денис вважав батька найкращим в усьому. Світла спортивна сорочка гарно сиділа на тренованому тілі Назара, ідеально пасуючи до його блакитних очей, темно-русявого волосся та чорних джинсів.

— Привіт, тату, — Денис підійшов ближче і протягнув руку. — Кликав?

— Угу, — Назар на мить затримав долоню сина у своїй руці та зацікавлено вигнув брову, спрямувавши погляд на збиті кісточки його пальців. — Сідай.

— Як твоя зустріч із Данилюком? — Денис опустився на стілець.

— Чудово. Але я тебе з іншої причини покликав, — Назар знову взяв зі столу аркуш, який вивчав кілька секунд тому. — У мене Вовчик щойно був.

— Син Бориса? Поліції знову потрібні якісь записи з наших камер?

— Та ні. Вовчик цікавинку привіз. Хочеш глянути?

— Що за цікавинка?

— Заява, — Назар усміхнувся та опустив очі на аркуш. — Такий собі Геращенко Антон стверджує, що у п’ятницю ти побив його у нічному клубі «Арсенал». 

— Вже у поліцію поскаржився? — хмикнув Денис. — Очікувано.

— Син власника охоронної агенції лупцює гостя нічного клуба, що знаходиться під охороною цієї агенції. Вогонь! — Назар зустрів погляд сина, весело блиснувши очима. — Обов’язково було бити цього Антона під нашими камерами? Іншого місця не знайшлося?

— Я йому лише кілька разів у пику заїхав. Більше не встиг, бо…, — Денис замовк і згадав як поспішав до Аліни, побачивши, що вона натиснула кнопку на браслеті. — Інші справи були.

— Але ти відклав усі справи, щоб навідати Антона у суботу, — Назар знову перемкнув увагу на аркуш. — Він пише, що ти упіймав його біля будинку і знову побив. Завдавши чисельних ушкоджень обличчю та… зоні нижче поясу.

— Він заслужив. Нехай подякує, що ще легко відбувся.

— Не дуже легко. Він побої зняв, Ден. Вовчик показував фото. І обмовився, що ти просив у нього адресу цього Антона у суботу зранку. Як раз перед побиттям.

— Будеш сварити?

— Я б не відмовився почути твої пояснення. Оператори відеоспостереження сказали, що у п’ятницю ти робив запит на записи наших камер в «Арсеналі», — Назар зустрів погляд сина і став серйозним. — Ти б не став використовувати наші ресурси без поважної причини. Чим цей Антон тебе зачепив?

— Він не мене зачепив, — буркнув Денис, опустивши очі. — А Алінку.

— Нашу Алінку? — Назар став похмурим.

— Антон її хлопець. Вже колишній. Вони були разом в «Арсеналі». А я випадково почув розмову Антона. Він хотів Алінку в ліжко затягнути, тату. Підсипав їй у коктейль якусь гидоту. Камери це зафіксували. Я мусив втрутитися.

— Сподіваюся встиг?

— Встиг. Але Антону мусив наваляти. Не залишати ж падлюку без покарання? А ще мусив йому розтлумачити, щоб навіть не наближався до Алінки.

— Благородно, сину, — Назар посміхнувся і відклав аркуш, сівши на краєчок столу. — За таке можу лише похвалити. Алінка знає?

— Тільки про коктейль. Вона два місяці з цим покидьком зустрічалася. Думала, що він її любить. Засмутилася, — Денис скрипнув зубами, стискаючи руки в кулаки. — Дідько, замало я йому врізав. Треба було краще старатися.