Глава 6. Захисник

Аліна чудово знала, що нічні знайомства на безлюдних вулицях нічим хорошим не закінчуються. Тіло скував липкий страх, але очі почали автоматично розглядати чоловіків у щільній темряві. Один з них був високим і худим, а другий здавався нижчим і міцнішим. Аліна одразу придумала прізвиська для незнайомців — Високий та Міцний. В голові на мить спалахнула наївна думка, що ці двоє відчепляться, якщо їх твердо послати. Проте від переляку Аліна не могла вимовити жодного слова і лише морщилась, відчуваючи на своєму зап’ясті болючий захват холодних чоловічих пальців.

— Агов, кралю! — Міцний грубо смикнув її до себе. — Чого мовчиш? Німа?

— Пусти, — Аліна вирвала руку і почала розтирати зап’ястя, яке нило болем.

— Руда, — озвався Високий. — Але гарненька. Я ще біля клубу роздивився.

— І струнка, — задоволено підхопив Міцний. — Заблукала, лялю?

— Ні, — серце калатало все дужче, збиваючи голос та дихання, але Аліна наказала собі опанувати емоції. — Я… додому йду.

— Ми проведемо, — усміхнувся Високий, зиркнувши на друга. — Кажу одразу, я перший.

— Розберемось, — Міцний підійшов до Аліни впритул. — Скільки візьмеш за свої послуги?

— Що?! — Аліна настільки обурилася, що навіть на мить забула про страх.

— От тільки не треба з себе принцесу корчити, — хмикнув Міцний. — Порядні дівки темними вулицями о такій порі не гуляють.

— Я н-не повія, — Аліна хотіла промовити це впевнено, але голос неслухняно смикнувся.

— Ага, розказуй! — Міцний підняв руку і підчепив пальцями довгий локон її розпущеного волосся. — То скільки? Чи може… нам безплатно даси?

Аліна почала тремтіти. В голові знову спалахнула думка про втечу. Було зрозуміло, що незнайомці легко наздоженуть, але інших ідей просто не виникало. Аліна згадала, що взула чобітки на невисоких підборах. Можливо, вдасться добігти назад до клубу? Покликати на допомогу? Страх знову вкрив шкіру холодними мурахами, заплутавши думки. Аліна зробила глибокий вдих і почала повільно задкувати.

— Ти куди? — Високий почав наступати на неї, залишивши друга позаду.

Аліна насилу дихала, продовжуючи неусвідомлено розтирати тремтячими пальцями зап’ястя, яке боліло від грубого захвату. І раптом намацала шкіряний браслет. В голові одразу спливли слова Дениса.

«Якщо буду потрібен, натисни ось тут.»

Аліна розуміла, що Денис швидше за все вже поїхав з клубу разом з Наткою. Але мозок зачепився за нову ідею порятунку і наказав діяти. Аліна намацала потрібне місце на браслеті, притиснула пальцем холодну металеву пластинку і... Нічого не відбулося. Вулиця залишалася тихою та темною. І Аліна була на цій вулиці сама. Наодинці з двома незнайомцями, які не збиралися її відпускати.

— Йди сюди, — протягнув Високий, насуваючись на дівчину. — Не бійся нас.

— Якого хріна стільки церемоній? — Міцний за секунду опинився поруч з Аліною та грубо схопив її за руку. — Підеш з нами. І обслужиш обох.

— Пусти, — Аліна зрозуміла, що не втече і вирішила кричати. — Допоможі...

— Тихо, лялю, — Міцний розвернув дівчину спиною до себе, грубо затискаючи їй рота долонею. — Не кричи. Я для твого ротика краще призначення знайду.

Аліну скувало жахом. Він заморозив кров у венах, майже зупинив серце. А потім темряву безлюдної вулиці розрізало яскраве світло автомобільних фар, що супроводжувалося гучним ревом двигуна. Незнайомці різко озирнулися на автівку, яка вилетіла з-за повороту. А Аліна скористалася цим і відчайдушно вдарила Міцного ліктем в живіт.

Далі все сталося одночасно. Машина різко загальмувала біля тротуару. Міцний розлючено загарчав від болю. А Аліна вислизнула з його захвату і кинулася тікати. Проте одразу ж налетіла на широкі чоловічі груди та опинилася в полоні сильних рук, які відрізали шлях для втечі. Переляканий мозок збив усі відчуття, заважаючи очам упізнати обличчя у розсіяному світлі автомобільних фар. Проте Аліна безпомилково упізнала обійми. І зрозуміла, що браслет таки спрацював.

— Без пригод не живеться, мала? — Денис випустив її, ховаючи за собою.

— А ти хто? — голос Міцного змінився, наповнившись нотками здивування.

— Геть звідси, — твердо промовив Денис. — Доки всі зуби на місці.

— Це наша повія, — прошипів Міцний, загрозливо насуваючись на нього.

— Ти кого повією назвав, довбень?! — рявкнув Денис, стискаючи кулаки.

— Віть, — Високий підійшов до друга. — Я б не зв’язувався.

— Ти ба! Один з мізками, — усміхнувся Денис. — Раджу його послухати.

— У нас солодке забрати хочуть, — проскрипів Міцний. — Я не віддам.

Аліну нещадно трусило від страху. В голову почали лізти моторошні думки, вкриваючи тіло холодними мурахами. Аліна підійшла до Дениса ззаду і нерішуче огорнула його ліву руку долонями. Пальці відчули приємне тепло шкіри, намацали дрібні садна на кісточках чоловічого кулака. Аліна чітко пам’ятала, що у клубі їх ще не було. Але прошепотіла зовсім інше.

— Ден, їх двоє.

— Бачу, — Денис розтиснув кулак, ховаючи її тремтячу холодну руку у своїй теплій долоні. — Будь позаду мене.