3.1

— Не думав, що ти з батьком захочеш працювати, — порушив тишу салону голос Дениса. — Чому не з матір’ю та Анею у кав’ярні?

— Це не моє, — тихо відгукнулася Аліна. — З татом цікавіше.

— Хочеш у великий бізнес, Аліно Макарівно? — Денис усміхнувся. — Не уявляю тебе бізнес-леді. От взагалі.

— Керувати бізнесом тата буде Руслан. Мені вистачить звичайної посади, яка відповідатиме моїй спеціальності, — Аліна перевела на нього погляд. — А ти? Будеш працювати з батьком в агенції?

— Звичайно. Завдяки дядьку Алексу я набрав купу досвіду в Штатах. Охоронний бізнес там дуже прибутковий. Хочу втілити отримані знання тут.

— А чому приїхав раніше? Ти ж наче планував повертатися у квітні. 

— У Штатах класно. Але у Києві батьки, сестра, друзі. Мій дім тут, — Денис відволікся від дороги, упіймавши погляд дівчини. — Я навіть за тобою скучив, мала.

Серце радісно стрепенулося в грудях, заливаючи щоки гарячим рум’янцем. Аліна поспіхом перевела погляд за лобове скло, намагаючись сховати збентеження. Слова Дениса проникли під шкіру м’яким теплом, ніжним і трепетним. Аліні подобалось це тепло. Воно розчинило важкі думки, змусило посміхнутися.

— Слухай, а може ми повечеряємо десь? — Денис знову зупинився на перехресті.

— У мене вдома домашки багато.

— Ти домашкою харчуєшся? — Денис упіймав її погляд і засміявся. — Не знав. І як? Смачно?

— Дуже смішно! — фиркнула Аліна, не стримавши посмішку.

— А хіба не смішно? — Денис знову натиснув на педаль газу. — То як? Згодна?

Аліні дуже хотілося погодитись. Мозок застерігав будувати примарні надії, але вечеря з Денисом здавалася непоганою ідеєю. Хотілося просто поспілкуватися. Провести разом вечір як… Не друзі, але давні знайомі. Аліна вже відкрила рота, щоб погодитись. Але не встигла зробити цього, бо тишу салону порушив дзвін телефону. Денис трохи скинув швидкість, витягуючи гаджет з кишені куртки. Аліна не хотіла дивитися. Але погляд неслухняно ковзнув на екран і зачепився за чіткий напис на ньому, вщент розбиваючи гарний настрій.

«Натка»

Аліна поспіхом відвела очі. Серце неначе різко занурили в крижану ополонку, вибиваючи з нього все тепло. Денис теж зиркнув на екран і зупинив машину біля тротуару, уздовж якого бігли струмочки дощової води. Аліна раптом стала почуватися зайвою. Захотілося втекти.

— Піду цигарок куплю, — Денис вказав пальцем на маленький кіоск, що стояв на тротуарі. — Почекай тут. Я швиденько.

Аліна мовчки кивнула. Денис вислизнув з машини, захлопнув дверцята і швидко добіг до кіоску, ховаючись під його квадратним навісом від дощу. Аліна не хотіла підглядати, але погляд неслухняно ковзнув у забороненому напрямку. Денис прийняв виклик і притулив телефон до вуха, купуючи цигарки. А потім відійшов під навіс, витягнув одну цигарку і спокійно підпалив її, продовжуючи телефонну розмову. Аліна не чула слів. Але відвернулася, коли Денис випустив у вологе повітря хмарку тютюнового диму і посміхнувся. Груди стиснуло щемом, який наповнив серце гіркотою. Аліна здогадувалась, про що Денис розмовляє з Наткою. І чудово розуміла, чому він вийшов з машини. Реальність стала крижаним душем для серця, яке так необережно втратило пильність. І Аліна подумки сварила себе за легковажність.

Хвилини очікування тягнулися нестерпно довго. Аліна не дивилася на Дениса. Проте все ж помітила, що він завершив розмову і допалив цигарку, крокуючи до машини. Тепер Аліні зовсім не хотілося знову опинятися з ним наодинці в замкненому просторі. І погоджуватися на вечерю вже теж не хотілося.

— Не сумуєш? — Денис відчинив водійські дверцята і сів за кермо, захопивши з собою змішаний аромат тютюну та дощу. — Ну що? Куди вечеряти поїдемо?

— Нікуди, — тихо відгукнулася Аліна, ховаючи очі. — Відвези мене додому.

— Не зрозумів, — Денис став похмурим. — Чому?

— Голова розболілася, — зберігати витримку було важко, але Аліна змусила себе зустріти його погляд. — Якщо тобі не по дорозі, я можу вийти тут.

— Не кажи дурниць, — Денис насупився, але пристебнувся і натиснув на педаль газу. — Я тебе відвезу.

Аліна мовчки відвернулася до вікна. Було очікувано, що Денис не стане сперечатися. Мабуть, він вже домовився про зустріч з Наткою. Ця думка змусила Аліну до болю закусити губу.

Дощ посилився, загортаючи вулиці у вологий туман. В салоні машини повисла тиша. Аліна не хотіла її порушувати і Денис теж мовчав. Зупинивши авто біля багатоповерхівки, він тихо зітхнув і знову поглянув на дівчину.

— Приїхали.

— Дякую, що підвіз, — Аліна відстебнула пасок безпеки, ховаючи очі.

— Чуєш, мала? — Денис уважно дивився на неї. — А ти не хочеш завтра з нашою компашкою в клуб? Руслан не прийде, але…

— Я теж не прийду, — Аліна зустріла його погляд і змусила себе посміхнутися попри щем, який безжально стискав серце. — У мене побачення. З моїм хлопцем.

Блакитні очі Дениса спалахнули чимось схожим на здивування. А Аліна відчинила дверцята, вислизнула під дощ і побігла до під’їзду. Серце боляче вібрувало у грудях, збиваючи дихання. Сховавшись за дверима, Аліна зупинилася і перевела подих. У горлі з’явився колючий клубок, а на віях бриніли дрібні краплі вологи. Занадто солоної, щоб можна було списати її на дощ.