Глава 2. Приборкати емоції

Серце відчайдушно стрибало у грудях, заважаючи дихати, але Аліна наполегливо втягувала в себе кисень. Мозок суворо нагадав, що треба терміново приборкати емоції. Проте цю місію вдалося виконати не одразу.

— Прив-віт, — голос зрадницьки смикнувся і Аліна замовкла, не в змозі відліпити погляд від усміхненого обличчя Дениса.

— Які люди в нашому офісі! — Руслан широко посміхнувся, відкриваючи обійми назустріч другу. — Привіт, Ден. Як же я радий тебе бачити!

— Це навзаєм, — Денис поплескав його долонею по спині, відсторонився і знову кинув веселий погляд на Аліну. — А з тобою обіймемося, мала?

— Ч-чого раптом? — серце почало ще швидше тупцювати в грудях, але Аліна наказала собі не показувати хвилювання. — Ми хіба друзі?

— Точно не друзі, — засміявся Денис. — Але все ж не сторонні люди. Ти наче ще рудішою стала. Що ти тут робиш взагалі?

— Працюю. Вже майже місяць.

— Алінка вмовила тата взяти її на пів дня в офіс, — втрутився Руслан. — Хоче в сімейний бізнес. Мріє розвивати нашу мережу гіпермаркетів. Вона ж на менеджменті вчиться. П’ятий курс вже.

— Я пам’ятаю, — Денис знову зустрів погляд друга. — Завтра після роботи святкую своє повернення. Зберемося ввечері?

— Не знаю, — зітхнув Руслан. — Я не дуже тусовки люблю. А хто буде?

— Та вся наша дружня компашка з універу, — Денис підняв руку, по черзі загинаючи пальці. — Димон з Ксюшею, Пашка з дівчиною, Ілля.

— Ілля? — Руслан скривився. — З ним у мене ніколи дружби не було.

— Та годі тобі. Ілля трохи специфічний звісно, але у спілкуванні нормальний, — Денис на мить замовк. — Настю я теж кликав, але моя молодша сестричка завтра на день народження до подружки йде. О, і ще Натка буде.

Серце боляче стиснулося в грудях і Аліна поспіхом опустила очі, намагаючись приховати свою реакцію на останнє ім’я. У пам’яті спливло витончене обличчя Натки. Її пухкі губки та виразні сині очі, які здавалися особливо гарними на контрасті з чорним хвилястим волоссям. Аліна аж занадто добре пам’ятала свою однокурсницю. Приблизно три роки тому Натка познайомилася з Денисом на якійсь вечірці і прилипла до нього наче п’явка. Це не називалося стосунками. Але Аліна часто бачила спільні фото Дениса та Натки у соцмережах. І серед цих фото були такі, які не хотілося дивитися. Аліна думала, що поїздка Дениса в Штати обірвала цей зв’язок. Натка активно крутила з іншими хлопцями і не ховала цього факту. Але тепер стало зрозуміло, що вона хоче знову прилипнути до Дениса. Можливо, вже з більш серйозними намірами.

— Натка? — Руслан здивовано вигнув брову. — То ви знову…

— Можливо, — Денис хитро примружився і замовк, перевівши погляд на Аліну. — Мала, а ти чому слухаєш? Такі розмови не для твоїх чутливих вушок.

— Пф! Не дуже то й хотілося! — фиркнула Аліна. — Обговорюйте своїх Наток скільки влізе. А мені… працювати треба.

— Не сердься, — м’яко озвався до сестри Руслан.

Аліна мовчки розвернулася і рушила до свого кабінету. В грудях пекло, а душити емоції ставало все важче. Сховавшись за дверима, дівчина втомлено притулилася до них спиною і закусила губу. Було зрозуміло, що нічого не зміниться. Але Аліна все ж сподівалася, що після розставання на два роки Денис нарешті побачить в ній дівчину. Вродливу, трохи сором’язливу, щиру. Не просто «малу», яку знає з дитинства. Не лише молодшу сестру свого найкращого друга. Реальність знову виявилась безжальною до мрій. Аліна тихо зітхнула. Мабуть, треба подумати про свого хлопця. Нагадати серцю, що з Антоном стосунки і зосередитись на цьому. Аліна наполегливо прокручувала в голові цю думку. Але полегшення не було.

Остання година робочого дня пішла на бездумні блукання кабінетом. О шостій Аліна вимкнула комп’ютер, натягнула на свій сірий светр коротку чорну куртку і знову вийшла в коридор. Руслан часто підвозив її додому після роботи, але сьогодні Аліна не стала навіть заходити до старшого брата. Не хотілося знову наткнутися на Дениса. І було б ще жахливіше випадково почути про його плани на завтрашній відпочинок з Наткою. Настрій остаточно впав у мінус. І Аліна зрозуміла, що з цим терміново треба щось робити.

Покинувши величезний гіпермаркет батька, на другому поверсі якого знаходився офіс, дівчина здолала два перехрестя і зупинилася біля невеликої кав’ярні. Затишна зала зустріла насиченим ароматом кави та легкою музикою, яка зливалася з тихими розмовами відвідувачів за столиками. Помітивши за прилавком добре знайому дівочу постать, Аліна рушила вперед. Хотілося відволіктися від сумних думок. Хоча б ненадовго.

— Алінка, — Аня обійшла прилавок і з посмішкою чмокнула молодшу сестру в щоку. — Привіт. Нарешті ти зайшла. Вже три дні не бачились.

— Привіт, Ань, — Аліна зітхнула, розстебнувши куртку. — З навчанням завал.

— Кави вип’ємо? Є твої улюблені тістечка.

— Давай, — Аліна зазирнула за прилавок. — А мами вже немає?

— Вона о п’ятій пішла, — Аня вказала рукою на вільний столик поруч. — Сідай. Я швиденько.

Аліна позбулася куртки та влаштувалася за столиком, повісивши сумку на спинку стільця. Аня підійшла за кілька хвилин. Поставивши на стіл дві чашки з кавою і тарілочку з великим шоколадним тістечком, вона сіла навпроти сестри. Аліна підхопила ложку і відламала шматочок тістечка, поклавши його до рота.