1.1

— Я виконала роботу. Хочу наступне завдання.

— Завтра отримаєш. Відпочивай. До кінця робочого дня година залишилася.

— Ціла година, — Аліна наполегливо дивилася на брата. — Якщо ви з татом вже посадили мене в окремий кабінет, то хоч роботу нормально давайте.

— Тобі не можна перенавантажуватися, — сірі очі Руслана сповнились турботливого тепла. — Поєднувати навчання з роботою важкувато.

— Ти теж почав працювати з татом ще коли вчився. І що?

— Я чоловік, не порівнюй. А ти дівчинка. Тобі двадцять два, Алінко. Ти взагалі не про роботу в такому віці повинна думати.

— З Антоном я завтра зустрічаюся, — Аліна сховала очі. — Підемо в клуб.

— Знову? — Руслан став похмурим. — А в інші місця він тебе не запрошує?

— Завтра п’ятниця, — Аліні теж не подобалася ідея з клубом, але показувати це не хотілося. — Можна розслабитися.

— Твій Антон аж занадто любить розслаблятися. Двадцять сім років хлопу, а в голові лише гулянки. Він на фірмі батька взагалі з’являється?

— Ми про роботу не говоримо.

— Не уявляю, як можна постійно проводити по пів ночі в клубах, а потім нормально працювати весь день, — Руслан на мить замовк і тихо зітхнув. — Новину вже чула? Ден повернувся. Вчора ввечері.

— Що?! — пискнула Аліна, різко піднявши очі на брата.

— Я знав, що ти зрадієш, — засміявся Руслан. 

— Він же… У квітні мусив приїхати, — Аліна кашлянула, намагаючись хоч трохи прочистити горло та вгамувати нервове тремтіння голосу.

— Мабуть, вже зібрав весь досвід у Штатах. Два роки там сидів. Не приїздив.

— От і сидів би далі, — буркнула дівчина.

— Скучила, Алінко? — Руслан хитро примружився. — Ви з Деном наче кішка з собакою. Ніколи не розумів, чому ви так гостро одне на одного реагуєте.

— Я реагую адекватно. А твій найкращий друг… Нахаба. Самовпевнений, нестерпний. Навіть нормально спілкуватися не вміє.

— Капець! Невже я настільки поганий?!

Аліна різко розвернулася на знайомий голос, який пролунав позаду. Очі автоматично прилипли до міцної чоловічої постаті в темних джинсах і розстебнутій чорній шкіряній куртці, під якою ховалася сіра футболка. Аліна розгублено кліпнула, вдивляючись в добре знайоме обличчя, прикрашене короткою світлою щетиною на підборідді. І остаточно перестала дихати, упіймавши погляд веселих блакитних очей, які дивилися прямісінько на неї. Серце смикнулося в грудях і пустилося галопом, розганяючи венами суміш дикої радості та пекучого хвилювання. Аліна розуміла, що видає себе. Це було неприпустимо. Геть неправильно, не розумно. Навіть небезпечно. Але серцю було байдуже. Воно шаленіло. Тремтіло та стискалося, не слухаючи розуму.

Денис почав наближатися. Повільно, але впевнено. На його обличчі з’явилася посмішка, легка і до мурах сексуальна. На одну коротку мить Аліні здалося, що він теж радий зустрічі після двох років розлуки. Ніс вловив приємний аромат чоловічих парфумів. Аліна повільно втягнула його в себе, нарешті згадавши про дихання. Серце почало битися ще швидше, фарбуючи щоки яскравим рум’янцем. А Денис зупинився поруч з дівчиною, схилив голову набік і спокійно промовив:

— Привіт, мала. Скучила?

Друзі, нагадую про свою сторінку “Оксана Мрійченко. Жіночі романи” у Фейсбуці. Там публікуються анонси нових глав та різні цікавинки для читачів. Приєднуйтесь )