Глава 17

Не віриться,що знову це все повторюється.Хоча ні,це було очікувано.Я сама себе накрутила,думала,можливо він щось переосмислив.Але не тут то було,це все той же Діма,з чого б йому змінюватись?Заради мене він цього б точно не зробив.Люди не змінюються за такий короткий термін.Чи взагалі вони змінюються?
Повернувшись в кімнату я помітила,що хлопців там вже не було.Не знаю,що зі мною трапилось,але мені чомусь раптово захотілося розплакатися,та я розуміла,що тут не можна розпускати нюні.Взявши свій топ,щоб переодягнутись я помітила ,що він в якихось плямах.
-Клас,-подумала я,-доведеться знову брати футболку Діми,до речі,його попередню я так й не віддала.Вона так і лежить після прання та попрасована в мене на полиці.
Спустившись вниз на кухню,я помітила Іллю та Вадима,які про щось шепотілись.
-Так,що я вже пропустила?,-промайнула думка в моїй голові.
Крім хлопців нікого не було,адже всі ще спали.Користуюючись нагодою,я вирішила вияснити,що ж вчора відбувалося зі мною.
-Добрий ранок!,-привіталась я.
-О,привіт,тусовщиця,-звернувся до мене Вадим.
-Хлопці,скажіть,що вчора відбувалося?Після басейну я нічого не пам'ятаю,-спитала я.
-Ого,подруго,-засміявся Ілля,-загалом,нічого страшного та позорного ти не накоїла,-почав Ілля.
-Фух,хоча б це добре,-перебила я хлопця, полегшено видихнувши.
-Коли ми йшли з Вадимом і тобою наверх,щоб ти лягла спати,ну впринципі ми теж були в такому ж стані як і ти,ми зустріли Діму,велике йому дякую за те,що він тебе доніс,бо ми троє б точно ще довго плелись на другий поверх,-продовжив Ілля.
-Це точно,-сміявся Вадим,-найсмішніше було те,як ти кричала на Діму та казала,щоб він тебе відпустив,чесне слово,мені здалося,що в той момент ти аж протверезіла,-сказав хлопець.
-З горем по полам,Діма все ж тебе доніс до кімнати та,коли він поклав тебе на ліжко,тобі чомусь не захотілося його відпускати і він був змушений спати біля тебе,-пояснив Ілля.
-Тепер мені все зрозуміло,-відповіла я,-Господи,мені так соромно.
-Не парся,подруго,й не таке бачили.Всі ми інколи напиваємось та творимо якусь дурню,-заспокоїв мене Ілля.
-Дякую,що не покинули мене в такому стані,-звернулась я до хлопців.
-Та немає за що дякувати,ми ж друзі,тим паче,більшу роль вчора зіграв Діма,бо ми троє вчора були в,приблизно,однаковому стані,-сказав Вадим.
Тепер мені ще більше не по собі.Мені б варто було вибачитись перед ним за свою вчорашню поведінку,але після його байдужості,мені якось не дуже хотілося,тим паче,ніхто його про це не просив.
І я ще щось говорю про його байдужість?Якщо сама зараз роздумую точно так само егоїстично.
Залишивши хлопців на кухні,я все ж вирішила вибачитись перед Дімою.Я не буду ставати такою як він.Тим паче,мені потрібно було віддати йому зарядне,яке я ношу з собою вже близько тижня.Якимось дивом знайшовши свою сумочку,я взяла його зарядку та відправилась на дах,очікуючи,що хлопець все ще там.На мою вдачу,я знайшла Діму там,і він якраз збирався кудись іти.
- Я забула тобі віддати,-звернулась я до хлопця та протягнула зарядний пристрій.
-Де ти його знайшла?,-запитав хлопець.
-У себе під ліжком,-відповіла я,-мабуть,коли ти там лежав,зарядка впала,а ти не помітив.
-Гаразд,я тоді піду,-сказала я та хотіла пошвидше зникнути звідси він ніяковості.
-Дякую,-сказав хлопець.Це вже прогрес,він подякував.
-Мія, зачекай!,-звернувся до мене Діма,коли я вже збиралась виходити.
Я повернулась до хлопця та глянула на нього,в очікуванні ,що він хоче сказати.
Між нами повисла хвилинна пауза.
-Ти щось хотів?,-вирішила позбутись мовчанки я.
-Слухай...,-почав хлопець та він не встиг доказати,адже до нас на дах прибіг Ілля із моїм телефоном в руках.
-Мія,тобі тут мама вже втретє дзвонить,де тебе носить?,-говорив та намагався віддихатись Ілля.
Не довго роздумуючи, я взяла телефон та підняла слухавку.Поговоривши із мамою я дізналася,що сьогодні вечером до мене приїдуть мої батьки і це не могло мене не радувати.Мені дуже не вистачає сім'ї в цьому велетенському місті та іноді замість вечірок мені дуже б хотілося опинятися вдома за переглядом фільму з батьками,проте відстань не дозволяє цього зробити.
Розмова з Дімою знову не склалася,як на мене,це вже просто якийсь знак із верху,що мені й справді пора про нього забути.Так і не дізнавшись про що хлопець хотів мені сказати,я попрямувала вниз за своїми речима:
-Мені час, бувай,-все ж попрощалась я з Дімою та вхопила з собою Іллю.
-Я можу тебе підвезти,-запропонував Діма,хоча по його інтонації це швидше було риторичне запитання.
-Я на таксі доїду,не треба,дякую,-відповіла я.
-Чекай мене внизу,через 3 хвилини буду готовий,-мовив до мене хлопець та пішов збиратися.
-Так,і що тут у вас за романтік був?,-зацікавлено питав Ілля.
-Та який романтік,Ілля,не вигадуй,-відповіла я.
-Тобто те,що ви знову разом спали,а потім якимось чином опинилися двоє на даху,це просто співпадіння?Ну так,я розумію,це ж такі буденні речі,-саркастично мовив Ілля.
-Слухай,ти сам прекрасно знаєш,що я була не в тому стані,була б я в адекваті такого б ніколи не сталося,-сказала я,хоча це швидше звучало як виправдання.
-І ти хочеш сказати,що тобі не подобається проводити з ним час?,-запитав Ілля.
-Що це за допит ти влаштував?
-Не переводь тему,-мовив хлопець.
-Мені не подобається коли мене принижують і коли я не розумію ставлення людини до себе,значить ні,-відповіла я.
-Ага,ну ясно,-сказав Ілля.
-Що ясно?Договорюй якщо почав,-звернулась я до хлопця.
-Ти завжди кажеш,що він тебе бісить,що він такий-сякий, ображає тебе,але варто йому тільки тебе покликати-ти тут як тут і якимось дивним чином опиняєшся завжди біля нього,якось не стиковується,правда?,-сказав Ілля.
-Так просто складаються ситуації,-відповіла я,хоч і сама прекрасно розуміла,що в словах хлопця є правда,-я розумію про що ти,я не знаю чому насправді все так,тепер я буду контролювати ситуацію та уникати його ,щоб запобігти моїм приниженням.
-Ти можеш робити як хочеш,це твоє життя,але якщо тобі було б так не приємно як ти про це говориш,я думаю ти б звела спілкування із ним нанівець.
-Тобто,ти хочеш сказати,що я просто перебільшую?Що я вигадую і насправді кайфую від прізвиськ,якими він мене називає від тих всіх образливих слів?,-в той момент мене дуже розілили слова хлопця.
-Ні,я не це маю на увазі.Все,не ображайся,давай закриємо цю тему,-запропонував Ілля,-ми,до речі,щось заговорились і Діма напевно вже чекає нас внизу.
-Нас?,-перепитала я.
-Мені вже теж час додому, а так як я живу в тій ж стороні,що і ти,думаю,Діма буде не проти ще одного пасажира,хоча,з вашими відносинами можливо він хотів побути з тобою на одинці,-засміявся Ілля.
-Не смішно,-відповіла я.
Коли ми спустилися,Діма вже чекав нас.
-Ілля поїде з нами,-сказала я.
-Я не проти,але навряд в моїй машині буде ще одне місце,-мовив Діма.
-В тебе величезна машина,чому б там не бути ще одного місця?,-запитала я.
-Тому що багажник і задні сидіння зайняті моїми речима,які я маю перевезти,-спокійно відповів Діма.
-Я можу підвезти Іллю,-запропонував Вадим.
-Давайте тоді Ілля поїде з Дімою,а я з Вадимом?,-сказала я.
Я вирішила остаточно перервати зв'язки з Дімою та єдиним місцем де ми будемо пересікатись був університет.
-Ти здається поспішала додому?,-якось трохи знервовано запитав Діма.
-Мії,ти їдь,а я тут ще допоможу Вадиму поприбирати,-мовив Ілля.
А ще друг називається,сам влаштував мені сцену,що я сама винна в тому,що спілкуюсь з Дімою,а тут він навіть погодитися зі мною не може.
-Я теж можу допомогти,-не здавалась я.
-Гаразд,я залишу деякі речі тут,щоб Ілля помістився,-мовив Діма,на диво, спокійним тоном.Судячи з того,що я тут влаштувала,я була дуже здивована,що він ще досі перебуває в спокійному стані.Я й сама була не в захваті від своєї сцени,але я була налаштовано конкретно.
Поки Діма переносив певні речі в дім,Ілля та Вадим перешіптувались на кухні.Я вже вдруге помічаю це за сьогодні,щось тут не чисто.
-Карету подано,-мовив Діма.
Ми попрощались із Вадимом та вирушили додому.