Глава 11

Діма підвіз мене до Скаймолу, я подякувала йому та вийшла на пошуки Іллі.Довго шукати не довелось,він чекав мене біля входу в торговий центр.
-Вау,чудово виглядаєш,-зробив хлопець комплімент,-тобі дуже пасує ніжно-голубий колір.
-Дякую,ти теж класно виглядаєш,-відповіла я.

Хлопець був стильно одягнутий,молочні брюки,бежева футболка,білі кросівки та чорна джинсовка,а на шиї був ланцюг.Загалом,він виглядав наче картинка із пінтересту,мені аж трохи було не по собі за свій зовнішній вигляд.

Обмінявшись компліментами,ми зайшли в середину та попрямували до кінотеатру.
Чекаючи в черзі за білетами в кіно та попкорном ми розговорились та я зрозуміла ,що у нас з Іллею дуже багато чого спільного,той же музичний смак,любов до солоного та триллерів,мені здалося,що навіть стиль одягу нам подобається однаковий.Ми могли поговорити з хлопцем на будь-яку тему і в мене навіть жодного разу не виникало почуття дискомфорту та ніякової паузи,яка виникає,коли ледь знайомі люди намагаються зав'язати діалог,але через ряд певних причин їхні спроби провалюються.Так от,з Іллею такого не було,він був дуже простим та легким у бесіді й водночас дуже цікавим співрозмовником.
Посеред сеансу ми вийшли з кінотеатру,адже ні мені,ні Іллі фільм не сподобався.
-Такої тупості та плоских жартів я давно не бачив,-казав хлопець.
-І не кажи, мабуть,всі найцікавіші моменти були в трейлері,-додала я.
-А давай підемо на квест віртуальної реальності?,-запропонував Ілля.
Ідея здалася мені чудовою, обожнюю заняття в цьому роді.
-Із задоволення,-відповіла я та ми відправились на пошуки кімнати віртуальної реальності.
Цей торговий центр був такий великий,мені здавалося,що він займає площі ,як 1/4 мого міста.
Знайшовши місце,яке нам було потрібно ми поринули у віртуальну реальність.Сказати,що ми чудово провели час-нічого не сказати.Було дуже весело. Завершивши наш квест,ми врешті-решт вийшли із ТЦ.Нас зустріло сонечко,яке вже якраз сідало за обрій,але ще дарувало теплі жовтогарячі кольори.Я зупинилася на місці,щоб насолодитися цією красою.Обожнюю такі видовища,на душі одразу так тепло та сонячно,аж хочеться танцювати.
Так як час вже близився до вечора,а в гуртожитку є комендантська година,тому я не могла повертатись туди коли собі забагну,ми вирішили прогулятись до гуртожитку,щоб ще насолодитися останніми теплими осінніми вечорами.По дорозі до мого житла ми дурачились та веселились,я так насміялась,що мене аж болів живіт.
-Ну всее,досить,я зараз лусну від сміху,-крізь сльози казала я Іллі,який мене скоботав.
-Добре, добре,я припинив тільки через те,що не хочу збирати тебе тут по частинам.
-Ти надзвичайно хороший друг,-посміялась я з Іллі .
Я й не помітила як ми дійшли до гуртожитку,ми так гарно проводили час,що мені й зовсім не хотілось прощатись.
-Не хочеш завтра зустрітись?,-запитав мене хлопець.
-Я з радістю,тільки після пар,вони в мене завтра до 13:40,тобі буде зручно?
-Так,супер.Ти ж вчишся в універі,який біля "Пузатої хати",що на Пекарській,як я зрозумів?,-запитав Ілля.
-Так,саме там,-відповіла я.
-Тоді я завтра за тобою зайду після пар,-хлопець обійняв мене на прощання та пішов.
Настрій в мене був чудовий,краще й не вигадаєш.
Та коли я підіймалася по сходах,я навіть і гадки не мала про армагедон,який коїться в нашій кімнаті.
-А що тут ,власне, відбувається,-шокована запитала я,як тільки переступила поріг кімнати та побачила жахливий безлад.
-Привіт, малишка,давно не бачились,-до мене підійшла Лі та обійняла в знак привітання.
-Привіт, привіт,ти врешті повернулася до нас із Полею?,-запитала я у дівчини.
-Якраз про це й хотіла поговорити,-почала Емілія,-мої батьки вирішили ще побути 2 тижні в сестри,відповідно,я теж там маю бути,адже вони ж не знають,що я там не живу вже близько пів року,а після гостювання у нас , вони вигадали відправитись на відпочинок закордон ще на 2-3 тижні,до якихось наших родичів,і попри всі мої відмазки про навчання батьки сказали,що вже про все домовилися і поговорили з деканом,-тараторила дівчина.
-Ну нічого собі,то ми не будемо ще близько місяця жити разом,якщо не більше?,-мені стало трохи сумно,адже без Еммі було нудно,особливо коли Поліна залишалася ночувати в свого хлопця.
-Не думайте,що спекалися мене,ще 2 тижні ми будемо бачитись в універі й на наступні вихідні вже запланована вечірка,Поліна,мабуть, в курсі,а ти,Мія-ідеш і це не обговорюється,-командувала Лі.
-Але ж Еммі,ти знаєш,я не по вечіркам,-виправдовувалась я.
-Не по вечірках?Не сміши мене,це говорить дівчина,яка на першій студентській вечірці майже виграла у вічного чемпіона в тій тупій грі та спала в одному ліжку із одним із найпопулярніших хлопців нашого університету?Якщо судити по твоїм міркам,то не по вечірках тут я і Поліна,-говорила Лі,-тому відмови не приймаються і я дуже сподіваюся,що ти одягнеш на цей раз щось відвертіше,аніж на попередній вечірці,-підморгнула Еммі.
Дівчина в своєму стилі,так як я знала,що вже не зможу знайти відговірку , щоб не піти,я змирилась із цим,але вдягати щось відверте я не збиралася, просто краще не перечити Еммі,щоб уникнути 2-ох годинного пояснення про те,що я таким чином ніякого хлопця не підчеплю,якщо буду так одягатися.Я вважаю,що якщо я справді буду симпатична хлопцю,то йому буде байдуже чи я в шкіряних лосинах і топі чи в закритому платті.
Залишок вечора ми провели з дівчатами складаючи речі Еммі,які вона бере на квартиру до сестри та з якими вона відправиться на відпочинок.Не знаю,яку вона вигадала відмазку для батьків,але те,що вона поїхала кудись за своїми речима з квартири в якій вона нібито живе з сестрою,було справді підозріло.Та знаючи Лі,їй,мабуть,і думати довго не довелося для того,щоб вигадати переконливу відмазку.

Понеділок,6:45

Знову цей будильник.Як добре було без нього на вихідних.Змусивши себе все ж встати з тепленького ліжечка,я попрямувала вмиватися.Виконавши всі буденні справи,які я виконую щоранку, одягнувшись та зібравши сумку я вирушила в університет.Знову сама,адже Еммі тимчасово тут не живе,а Поллі на другу пару.Погода знову радувала сонечком,безхмарним небом та теплим й легеньким вітерцем,тому я вирішила пройтися пішки.
При вході в універ я зустріла Настю,Олю та Аню,моїх одногрупниць із якими я познайомилась в п'ятницю.
-Мія,привіт,-гукала до мене дівчата.
-Доброго ранку,-привіталася я з одногрупницями,коли підійшла до них ближче.
-Готові до першого навчального дня?Я вже вся в передчутті чогось нереально крутого,-піднесено говорила Аня,мені здавалося вона от-от лусне від емоцій.
Аня була саме тою дівчиною,яка чекала першого курсу,мабуть,з 7 класу.Для неї ця подія була надзвичайно важливою і це було видно по ній.
Ще трохи порозмовлявши з дівчатами на вулиці,ми зайшли в приміщення та прийнялися до пошуків потрібного нам кабінету.Як виявилось це було не так легко.Я знала ,що наш університет величезний,але,щоб на стільки...Можливо це просто справа часу і я колись звикну до його масштабів,та зараз я почувалась тут ніби мурашка.До початку пари залишалось 10 хвилин,а ми з дівчатами як 4 загублені вівці тинялись із одної частини поверху на іншу.Дякувати Богу,ми зустріли Вадима.
-Привіт,Мія,-привітався хлопець,-привіт,дівчата,-він звернувся до моїх одногрупниць,яких він не знав.
-Вадим,можеш підказати де 311 аудиторія,бо ми вже пів універу обходили в її пошуках,-запитала я.
-А чому ж ти одразу не подзвонила,я ж казав,що ти завжди можеш на мене покластися та попросити допомоги,-нагадав мені хлопець.
-В мене немає твого номеру.
-Зараз вирішимо це питання,-відповів хлопець та записував свій номер в мій телефон в одночас проводивши нас до потрібної аудиторії.
-Милі дами,ось ваша аудиторія,в якій до речі в мене зараз також пара.Санич напевно як завжди звів два курси ,щоб ми,тобто старші,допомагали вам,тобто першокурсникам,тому ця пара буде дуже легкою.Як і кожного року Санич буде 90 хвилин розповідати про важливість взаємодії всіх студентів і бла бла бла,-пояснював Вадим.
-Санич?,-незрозуміло перепитала Настя.
-Олександр Олександрович, викладач філософії,і навіть не запитуйте яким чином вона пригодиться нам у наших майбутніх професіях,а особливо не слід про це питати в Санича,адже він так тобі замилить мозок своїми філософськими фішками,що ти пошкодуєш,що взагалі задалась цим питанням,-попереджав нас хлопець.
Аудиторія була величезна,вона була,мабуть, як три актових зали в моїй школі разом взяті.Я вже казала,що масштаби даного навчального закладу мене дуже вражали та після свого невеликого міста це й не дивно.
Піднімавшись із дівчатами вверх на обрані нами місця,я спіткнулась об чиюсь ногу та весь вміст моєї сумки вилетів на підлогу.
-Що за велетень розклав тут свої ласти,-подумки сварилась я.
Піднявши погляд я побачила цього  велетня.Діма.Хлопець навіть не вибачився,навіть і не збирався встати з місця та допомогти мені зібрати речі,які валяються тут,по суті,через нього,а саме через його довгі ноги,натомість, від нього вилетів тільки смішок.Загалом,я не здивована.Проте,я гадала,що можливо він все ж буде краще до мене ставитись після вчорашнього дня.Діма вчора був зовсім на себе не схожий,спокійно зі мною говорив, жартував та навіть підвіз по власному бажанню,але сьогодні він явно дав мені зрозуміти,що вчора просто сталось якесь непорозуміння і такого ставлення, як вчора, я можу й не чекати.
Мені допоміг зібрати речі Вадим ,а ще якийсь їхній друг запитав чи все зі мною впорядку.Тобто,все ж їхня компанія не хизується великою кількістю таких байдужих бовдурів як Дмитро.
Зібравши вміст своєї сумки я відправилась до дівчат,які вже про щось спорили.
-Ні,тут сяде Мія,а ти сядеш з іншого боку,-сперечалась Аня.
-Ні,я сяду з цього боку,-відповідала Оля.
-Дівчата,в чому справа?,-вирішила вникнути в суперечку я.
-О, Мія,а ти де зникла?Ми тут якраз вирішуємо хто буде сидіти по середині,а хто по боках,-пояснила Аня.
Малі діти,чесне слово.
-А яка різниця з якого боку сидіти,мені байдуже,тому я можу бути з боку,-сказала я.
-Ну от і вирішили це "складне та надзвичайно важливе"питання,-з полегшенням сказала Настя.
Ми всілися по місцях та в кабінет зайшов викладач,ім'я якого ми вже знали.