Глава 8

-Дякую,що пішов в аптеку та обробив мою рану,-звернулась я до Іллі.
-Це найменше,що я міг зробити для тебе,а ще вибач мене ще раз за те,що штовхнув тебе,-не припиняв вибачатись хлопець.
-Перестань,ти ж не навмисно це зробив,-заспокоїла я Іллю.
-Не проти прогулятись?,-запропонував мій новий знайомий.
-Так,давай.
Ми гуляли по парку,веселились,розповідали різні історії із свого життя.Ілля мав чудове почуття гумору і з ним було неймовірно легко.

В кінці прогулянки хлопець провів мене до гуртожитку:
-Дякую тобі за чудово проведений час і вибач ще раз за ту ситуацію в парку,-мовив до мене хлопець.
-І тобі дякую та припини вибачатись,-відповіла я Іллі.
-Не хочеш завтра піти в кіно?,-запропонував мій новий знайомий.
-Чому б ні, давай підемо.
Дівчата завтра були зайняті,тому в мене не було на завтра планів,а сидіти цілий день в кімнаті мені не надто хотілося,тому ідея Іллі мені була до вподоби.
-Тоді давай обміняємось номерами і я тобі напишу коли завтра зустрінемося.
Ми обмінялись номерами, обійнялись на прощання і я з чудовим настроєм піднімалась у нашу з дівчатами кімнату.Та  мій хороший настрій тривав не довго.Зайшовши в кімнату я помітила там людину,яку б найменше у світі хотіла бачити-Діму.Найбільше мене здивувало те,що дівчат не було.
-Що ти тут забув?Де Лі та Поля?
-Це в тебе хобі придумувати тупі скорочення до всіх імен?,-запитав хлопець.
-Як бачиш ні,Дмитре,-я відповіла йому бо знала ,що коли я його так називаю він дуже біситься.
-Я ж просив тебе не називати мене так,-злісно крізь зуби сказав Діма.
-Я не буду тебе так називати при одній умові.
-Що за умова?
-Ти вимітаєшся звідси прямо зараз,а я ніколи тебе більше не назву Дмитро,-запропонувала я хлопцю.
-А де ж ваша гостинність,юна леді?Мушу тебе розчарувати,але я чекаю Лі,тому потерпиш мою скромну особу доки твоя подруга не прийде.
-Ну Дмитре,як знаєш.Ти ж казав,що Лі це тупе скорочення,чому тоді сам так її називаєш?
-Мені так хочеться.
-Але це придумала я і не хочу,щоб ти її так називав,-обурилась я.
Він взагалі нормальний?Спершу осудив,а тепер називає Еммі так як придумала я.Логіка залізна в цього хлопця.
-Як ти сюди потрапив?
-В мене є запасний ключ.
Супер,навіщо Лі взагалі давала йому запасний ключ?Потім я виясню це питання.
Я вирішила робити вигляд,що нікого крім мене немає в цій кімнаті та стала займатися своїми справами.Проте,я весь час відчула пильний погляд Діми на собі,ніби він слідкував за кожним моїм кроком.
-Може перестанеш на мене дивитись?
-Я буду дивитись куди захочу,-відповів хлопець.
Пихатий індик.
-Не забувай,що ти не в своїй кімнаті,командувати будеш на своїй території,-мовила я до хлопця.
-Не забувай,що кімната не тільки твоя і до твоєї появи,я бував тут частіше ніж ти собі можеш уявити.
Та що він про себе думає?Ще б одне слово,і,чесно,я б кинула в нього тапком і не пожаліла б про це ні секунди.
Я вирішила продовжити свою стратегію і не звертати на нього уваги,тому я мовчки сіла за стіл та почала читати роман "Гордість та упередження",який я так довго відкладала через брак часу.Хоч я вже й читала цю книгу разів 5,це було помітно по її пошарпаній обкладинці,та кожен раз коли я її перечитувала я проживала заново всі емоції.Так як навчальний рік лише почався, домашнього завдання в мене не було,тому я із спокійною душею стала займатися справою,яка , мабуть,приносить мені найбільше задоволення-читати.Якщо обирати між книгами та кіно,я оберу книги.Може здатися,що я зовсім старомодна,але кінематографія придумує картинку замість і нас,тому кожен сприймає сюжет однаково.В книжках ж навпаки-читач бачить по-своєму героїв роману,сам ділить персонажів на поганих та хороших та всі ми по-різному сприймаємо сюжет,тому після прочитання книги мені завжди дуже цікаво дискутувати із кимось на цю тему,дізнаватись думку людини,в якої інше світосприйняття та пізнавати щось нове для себе.
Читаючи книгу я так захопилась,що й не помітила як на вулиці вже зовсім стемніло,а Дмитра в кімнаті вже не було.
-Нарешті,-подумала я.
Користуючись моментом я вирішила переодягти незручні джинси в яких я сиділа на більш комфортний для себе одяг.Тільки-но я скинула джинси та почала одягати свої улюблені спортивні штани,як я почула,що відчинилися двері.
-Дівчата це ви?,-запитала я ,адже була обернута до дверей спиною та без всяких сумнівів продовжувала переодягатись.
-Заради такого видовища я готовий стати дівчиною,-відповів мені знайомий чоловічий голос та я відчула ухмилку,з якою це було сказано.
Це був Діма.Мої щоки налилися червонцем,я,напевно,ще ніколи так не червоніла.
-Що ти тут робиш?Ти ж вже пішов звідси!
-Взагалі-то я спустився за кавою,адже твоя подружка сказала,що затримається,а з гостинністю в тебе є певні проблеми,-спокійним тоном відповів хлопець,та як ні в чому не бувало,всівся на моє ліжко.
-Це моє ліжко та ,будь добрий, встань із нього,-намагалась спокійно попросити я,але це в мене не дуже виходило.
-Ти зараз на ньому й так не сидиш та не лежиш,тому можеш й далі спокійно продовжувати читати Джейн Остін,я заважати не буду.
-Ти знаєш Джейн Остін?,-здивовано запитала я хлопця.
На обкладинці моєї вже зашарпаної книги була тільки назва роману,автор був вказаний всередині книги,тому дізнатися автора подивившись на обкладинку він не міг.В мене залишалось два варіанти:він просто загуглив назву книги,щоб дізнатися автора та зробити вигляд,що він всезнаючий,або він й справді знає Джейн,хоча я дуже сумніваюся в цьому,адже він більше схожий на хлопця,який читав не більше ніж склад аерозолю,що стоїть в туалеті,аніж на читача подібних книг,тому я схилялася до першого варіанту.

Діма так і не відповів на моє запитання, тому я ще більше була впевнена,що його обізнаність із Google.
Я вирішила не акцентувати на цьому увагу,тому продовжила читати та занурилась у світ 19 століття.