Глава 1

Пів ночі я не не спала,то просто дивилась в стелю,то рахувала кількість ручок на кожній шафці у кімнаті,то просто прокручувала завтрашній день.Деякі люди рахують овечок коли не можуть заснути,а я - продумую усі можливі варіанти та діалоги,які можуть трапитись наступного дня.
Будильник міг продзвеніти в будь-яку секунду.Сьогодні я прокинулась раніше нього , тому ,щоб не чути цей противний звук швидко вимкнула його.
Сьогодні перший день в університеті.Від нині я офіційно першокурсниця.Я дуже хвилююсь як пройде зустріч із майбутніми одногрупниками,як до мене будуть ставитися викладачі та чи взагалі мені буде тут подобатись.Та я все ж намагалась налаштувати себе на краще.
Для того щоб хоч трішки відволіктись від цих нав'язливих думок я попрямувала до свого гардеробу,обирати в чому я буду сьогодні одягнена.Була б біля мене моя мама,вона точно сказала б одягнути плаття,але так як я вступила до  університету в іншому місті,мої батьки відповідно залишились у нашому рідному містечку.Декілька днів після переїзду, в нове та невідоме для мене місто,я плакала без зупину та навіть жаліла ,що вирішила вчитись так далеко від дому,проте в мені все ж знайшлися сили взяти себе в руки та позитивно налаштуватись.
Я була із простої сім'ї,але в нас була можливість орендувати мені квартиру,проте я не хотіла обтяжувати своїх батьків та й жити самій не надто хотілося,тому я вирішила,що переїду тоді коли буду сама заробляти або тоді коли знайду собі відповідного одноквартирника.Тому поки я жила в гуртожитку.Умови тут були хороші,а не такі як я собі уявляла та чула по розповідях своїх друзів та знайомих.В кімнаті нас жило всього троє осіб,сусідки в мене здається нормальні:Емілія,красуня з рудим волоссям, пірсингом у носі та кількома проколами у вусі,в неї є кілька татуювань,але вони ніяк не псують її образ, навпаки , додають якоїсь гармонії.Незважаючи на її трохи бунтарський вигляд вона хороша та легко йде на контакт.Поліна,дівчинка,яка більш схожа на мене,ніж Емілія,не те ,щоб я шукала собі подругу-близнючку по характеру,я маю на увазі те,що вона як і я має простіший зовнішній вигляд та не викликає ним такого ажіотажу як Емілія.
   В мене є трохи дивна звичка,я завжди даю своїм друзям та знайомим якесь скорочення до їхнього імені.Ну не називаю я їх повним іменем і все.Тому,не уникаючи своїх традицій,я й дівчатам придумала прізвиська,Емілію я називаю дуже скорочено,але як на мене це мило звучить Лі чи Еммі,а Поліну-Поллі.Дівчата були старші ніж я,так Еммі навчалась вже на 3 курсі,а Поллі була на 4.Не знаю які в гуртожитку правила по розміщенню студентів у кімнатах,але я зовсім не очікувала жити з дівчатами не з 1 курсу,та я не проти, навпаки,як на мене це навіть краще,адже вони мають більше досвіду та зможуть дати поради при потребі.

Отож,мій вибір серед одягу пав на чорні брюки і з широким ременем,білу сорочку,піджак кольору кава з молоком у маленьку клітинку,лодочки на невеликій шпильці та чорну сумочку ,адже сьогодні тільки урочиста частина та знайомство із групою і викладачами,тому мені не потрібно тарабанити за собою великий портфель чи сумку відповідного розміру.Виглядати я сьогодні вирішила офіційно,адже ще не знаю якого дрес-коду потрібно буде дотримуватись,але судячи з розповідей моїх сусідок по кімнаті,в цьому навчальному закладі не кладуть великий акцент на зовнішній вигляд,що не може не тішити,адже я 11 років провчилась в ліцеї, де форма та класичний вигляд були обов'язковими.
Із зачіскою та макіяжем я не дуже заморочувалась,волосся випрямила та з одного боку зачепила шпилькою золотистого кольору з невеликими камінцями по периметру,ледь-ледь підкреслила форму брів,адже вони у мене від природи темні ,намалювала вії, підкреслила свої очі каро-зеленого кольору та нанесла трішки рум'ян для того,щоб обличчя виглядало свіжим.Помадою я не малювала губи,адже я її ненавиджу,зовсім не розумію як дівчата можуть щодня фарбувати нею губи,для мене це шалений дискомфорт відчувати цілий день,що у тебе щось на губах,мій максимум це бальзам або інколи блиск і те,дуже рідко.

Лі та Поллі вийшли швидше ніж я,адже їм потрібно було на пари,а так як у мене сьогодні день-знайомство я ще залишилась в нашій кімнаті наводити марафет.Ми домовились,що вони зустрінуть мене при вході в універ,щоб я не заблукала та від паніки не побігла назад в гуртожиток.

На годиннику 8:15

-Чудово,в мене ще 40 хвилин до початку урочистої частини.
Дорогу до університету я знала,адже він був зовсім не далеко від гуртожитку,тому я вирішила пройтись до нього пішки та заодно купити собі каву та щось перекусити,адже через хвилювання мені й крихта хліба в горло не лізла.По дорозі в універ я натрапила на заклад,про який мені розповідала Еммі й клялась,що там найсмачніші тістечка,які тільки можуть існувати в світі,тому я вирішила скористатися нагодою та відвідати ті хвалені смаколики.Так як година була рання,людей в закладі майже не було.Переді мною стояла пара,яка вже чекала своє замовлення,тому мені не довелося довго чекати.Тільки-но я підійшла , щоб зробити замовлення та не встигла я й рота відкрити як біля мене звідкись з'являється хлопець:
-Толік,мені як завжди американо з молоком та еклер з маскарпоне,-звернувся він до бариста.
Мене це трохи роздратувало,але я не хотіла псувати собі настрій, тому  промовчала. Я чемно дочекалася поки цей нахаба розрахується та зробила своє замовлення:
-Мені будь ласка лавандове капучино та еклер з маскарпоне.
-Вибачте,але на жаль еклери закінчились.Можливо бажаєте тістечко з малиною?Вони в нас другі по популярності після еклерів,-запропонував бариста.
-Ні,дякую,в мене алергія на малину,тоді мені тільки капучино.
Чудово,просто чудово, навіть не поснідаю,а все через цього нахабного хлопчину.
-Гаразд, очікуйте замовлення,можете присісти за столик,ще раз вибачте.
Я попрямувала до вільного столика,а верніше до стійки,де було кілька стільців у ряд,а навпроти було вікно,через яке можна було спостерігати за міською метушнею.Я зняла піджак та поки я вішала його на спинку свого стільця я відчула позаду себе приємний чоловічий хлопець:
-Вибач ,малишка,що забрав твій еклерчик,я б тобі його віддав,але моя любов до солодкого більша ніж моя доброта,-мовив до мене той нахаба,який влетів в кафе та не дочекався своєї черги.
-Можеш так не розпинатися,якось переживу цю велику втрату,-відповіла йому я та подарувала свою найкращу саркастичну посмішку.
-А ти виявляється щей маєш гострого язика?
-А тебе щось не влаштовує?-я хотіла закінчити вже цю розмову,взяти свою каву та продовжити насолоджуватись прогулянкою до університету,але мушу зізнатись,хлопець мав досить привабливу зовнішність,голубі очі,темне волосся,яке він час від часу поправляв,щоб воно йому не падало на очі,чіткі контури обличчя,високий зріст і досить міцна статура,він,мабуть, займається якимось спортом.Ще я помітила татуювання на руці,не дуже великого розміру,але я ніяк не можу розібрати,що ж там намальовано.
-Вимкни стервочку,тобі не пасує,-ледь чутно промовив хлопець майже біля мого вуха.
-Мабуть, прислухаюсь до твоєї поради,адже хлопець який вривається без черги та якого я бачу перший ,та сподіваюсь останній, раз брехні не скаже,-я відповіла йому та він не встиг нічого мені відповісти:
-Лавандове капучино!,-гукнув до мене бариста.
Я взяла свою каву та вийшла із кафе.
-Дякувати Богу розмова із цим бовдуром закінчилась,-подумала про себе я.
Намагаючись забути про цю не зовсім приємну розмову,я попрямувала до універу,насолоджуючись теплими осінніми промінчиками та сонечком,яких скоро замінить похмуре сіре небо та дощі.