Частина 4: Нові знайомі

Тепер мені випало познайомитися з приятелями мого друга. На тлі звичайних українців вирізнявся один білорус на прізвисько Антиб. Йому набридло жити в дощовій Білорусі, і він вирішив перебратися на сонячний південь Франції. Але як це зробити? Зазвичай у Франції важко отримати статус біженця, якщо ти не з колишніх французьких колоній. І ось Антиб розіграв перед французами цілу драму, гідну Оскара: він нещасний трансгендер, якого принижував режим Лукашенка. Щоб врятуватися, він утік до Франції, де завжди підтримують права людини. За його словами, для більшого драматизму можна було додати божевілля — пускати слину, мочитися під себе, зображати епілепсію, корчачись, як замучена жертва режиму. І що ж мій новий знайомий почав робити, перебравшись до Франції? Працювати? Вчити французьку? Ну звісно ні.

Антиб розповів мені про новий, досі невідомий світ — світ професійних шаровиків і оккупасів. Оккупас — це не просто захоплення чужого будинку. Це мистецтво жити поза правилами, піднести бездомність до професії, а виживання — до ідеології. Він не просить. Він входить, усміхається, і твій дім стає його притулком. А ти — просто гість у власній тіні.

Антиб заявив, що на курси французької не піде — адже там переважно араби, а не панська, мовляв, справа з ними якшатися. Працювати він теж не стане — усяку всячину можна знайти й на смітнику. Але найбільше мене вразила його історія з житлом. Він просто вселився до чужої вілли, розгулюючи там, як у власному маєтку. Жив, доки не нагрянули господарі. Вигнали його? Ні, хотіли лишити сторожем. А Антиб, не будь дурнем, висунув їм пропозицію, від якої, як він думав, неможливо відмовитися: нехай французи платять йому за те, що він жирує у їхньому домі. Красень. Звісно, після такого його миттю викинули геть.

Сучасні закони не перестають дивувати: поживи кілька днів у чужій квартирі — і можеш лишатися. Поліція тобі нічого не зробить, а от господарям буде боляче, якщо з тобою щось станеться. Ох, які проблеми їх чекають. У Каліфорнії крадіжки до тисячі доларів — дрібниця, якою поліція не займається. Уявіть: винось смартфони, товари з магазинів — усе твоє. У Франції справу ускладнює тиск на поліцію, спроби її приборкати. Хоча не скажеш, що вона рветься в бій — згадаймо хоча б історію з моїм знайомим, коли поліція просто зареготала, або райони, куди вона боїться потикатися. Іноді вони, як незвані гості, гасять сирени й жмуть газ, щоб проскочити небажаний квартал. А буває, як у передмістях Парижа, місцеві емігранти хапають їх за комір і викидають, як обіссяних кошенят. У Німеччині ісламісти влаштували криваве змагання: хто винахідливіше знищить німців — різаниною на танцполі, вибухами чи збиваючи їх, як кеглі в боулінгу. Ця бійня ще не визначила переможця. Така сама атмосфера, просякнута недавніми бунтами, витала в Ніцці, і туди, як ні в чому не бувало, закликав їхати мій новий приятель.