Епілог

— Як вам не соромно! — проскрипіла Морвен. — Ні сорому, ні совісті, ні метеликів!..

Лисиця щось пропищала за її спиною, мов погоджувалась з господаркою.

Няар відірвався від цілунку й глянув на духа. Вони лежали серед лісу, недалеко від джерела, що нарешті прийшло в норму й не потребувало такого нагляду, як раніше.

— Знову Волькана задобрити хочеш? — засміявся маг. — Що на цей раз?

Глянув на Хаврен. Вона задумалась.

— Цього разу чи минулого? — хмикнула. — Та пустунка мала знову його налисо побрила…

— Йому так красивіше, — пробуркотіла Морвен, — й взагалі, то наш ліс! — склала руки на грудях. — На вас, між іншим, духи споглядають!

Вказала в сторону дерев, де з’явились дві крихітні фігурки. Правда, після розкриття вони кинулись хто куди. Наяр важко зітхнув, допоміг принцесі підвестися.

— Закинеш нас додому? — спитав ніжно.

— До котрого саме?

— До нашого дому, — сказав по-особливому зазираючи у вічі.

Хаврен відкрила прохід в грань й потягнула чоловіка за собою. Морвен виставили з другого світу, слідом за лисицею.

Грань розквітала. Дерева ожили. На небі нарешті майоріло справжнє сонце. Й хоч, пройде багато часу, перед тим, як світ відновиться, але то була перемога!

Вони попрямували порталом до їхнього будинку — невеличкої, як її Наяр називав, фортеці. То не замок, а звичайна хатина, що побудував він, коли відкрив нові можливості у світі, де народився. Недалеко від річки. Затишна місцина з теплицями, де господарювала Харвен, вирощуючи рідкісні рослини. Саме тут у грані ті приживались найкраще. Не рідко сюди навідувався Старий Пугач разом з нею.

То був новий світ, нова епоха процвітання.

— Знаєш, я надіюсь, що колись ми познайомимо з гранню наших дітей, — Наяр обійняв її за талію, — розкажемо їм про істинне кохання, про наші пригоди й непрості часи. Виховаємо гідних нащадків, котрі б стали на сторожі світу.

— Ми не знаємо нашого майбутнього, — вона обійняла чоловіка, — але правити їм імперією доведеться, батько ж не бажає брати когось в дружини!

За розмовами вони попрямували до сімейного гніздечка й хоч Хаврен не одразу пробачила магові, що він обманом взяв її в дружини під час тієї ночі, коли вона втекла, щоб врятувати Альдрена та Шарнію, але змусила знову повторити вінчальну клятву вже на весіллі, на світлому святі де зібрались всі, хто вижив.

***

Каур переміг у війні. Поступово, королівство за королівством захоплював, перетворюючи землі в могутню імперію, котрою правив з благословіння Міраніса. Слуга Творця ще не раз з’являвся в житті імператорської родини й пильнував світ, як зіницю ока. Новий орден боротьби з пітьмою заснували з імператорського наказу, його очолив Олан, колишній інквізитор, що службою довів — не всі інквізитори поганці, серед них є ті, хто зберіг здоровий глузд та людяність попри солодкі обіцянки некромантів. Вісенна стала головною цілителькою ордену — згодом й дружиною Ріваля, що відмовився від свого походження й став на шлях очищення гріхів та праведної служби після пережитої розмови з Міранісом. Йому набридли та виснажили підступні ігри королів. Він нарешті збагнув: все його життя суцільна омана.

Єстін ніхто не знайшов після втечі — подейкують, вона загубилась в лісі, де гриміла війна.

Старий Пугач вчергове кричав: «Вашу ж мандрагору». Морвен полюбила старого лікаря більше за свою Троянду. Вони разом колекціонували метеликів та насолоджувались випічкою дружини Волькана, тієї служниці, що врятувала йому життя.

Альдрен нарешті став батьком. Жив у передмісті нової столиці Шарнійської імперії — Лідалі. Він — помічник імператора з герцогським титулом. Хаврен відмовилась від престолу, Наяр теж носом крутив, на його плечі впало ректорство Аліревської академії — відновлення її з руїн, тих, що залишились після некроманстського свавілля. Ліна виношувала нову дитину, живучи щасливо поряд зі своїм коханим, хоч іноді їй снились жахи, що відбувались у лісі духів, коли туди прорвалась тьма.

Жарна вирішила втекти разом з дітьми й з необережності забрела в болото, де її чекали ненаситні прокляті душі. Принц намагався допомогти матері, але пішов слідом за нею. Маленьку принцесу врятували, але вона не оправилась від ран та горя та залишилась мешкати серед духів назавжди.

Лорана з Седріком жили теж неподалік столиці. Тримали виноградники. Седріка пробачили. Він присягнув Кауру на вірність та став одним з майстрів секретів. Все ж імперія велика. Не єдина, з союзними королівствами — нейтралітет, але хтозна, яку гру ведуть нові королі. Плекали маленьку доньку й жартували, що вона стане нареченою сина Альдрена та Ліни.

Арен вижив дивом. Епідемія, що палала через ритуал-туман у старому столичному замку де Ледьєрів забрала багато життів. Обіцянки Ельеза виявились обманом. Люди все одно загинули. Генеральський син відмовився повертатись до Ланверії, став мілким аристократом при дворі Шарнії й був дуже задоволеним. Каур простив його тільки через те, що Арен вчасно одумався.

Ім’я Ельеза поступово стиралось з пам’яті людей, але ніхто ніколи не забуде ті жахи, що некромант творив. Міраніс поділився: він справді став королем. Королем багнюки в яку його помістили після смерті. Вочевидь, таємниче болото лісу духів поповнилось новими проклятими жителями.