Глава 39

Навколо Ельеза та Наяра — полум’я. Коло, що неможливо розірвати. Сполохи магії вирували над стелею, стіни тремтіли, а вікна давно вже вилетіли від концентрації енергій. Двох протилежностей — світла та темряви. Кров стигла в жилах. Декілька каменів обвалились, ледь не попадали їм на голову. Ельез вивільняв магію накопичену за роки темних ритуалів. Та й сьогодні некромант зібрав темні жнива: стільки мертвих тіл, крові та людського болю… Вони вирували в повітрі липким відчуттям. Серед померлих Хаврен й бачила його слуг, тих, хто душу занапастив проклятою службою некроманту, віддав все заради господаря, що навіть не змилувався.

Він вважав себе королем попелу — травниця знала достеменно, саме зола та руїни залишись б після ритуалів та втручання.

«Слуга б перекинув його в новий світ, де він сіяв хаос та тьму, руйнуючи все вщент. Викликав би свого господаря й віддав на поживу всіх, хто тільки вижив».

Наближатись до полум’я — нестерпно. Наяр, коли узрів її, послав декілька ниток, щоб травниця відступилась. Стовб магічного вогню сягнув до стелі, закриваючи дуелянтів. Гучна лайка зірвалась з її горлянки. Відлетівши до стіни, принцеса вдарилась головою, перед очима все попливло.

Свідомість — темрява. Темрява серед криків, виру магії, важкого дихання та шаленого гуркоту руйнування замку. Прийшла в себе — вогонь ледь палав. Не бачила ні некроманта, ні архімага, але відчувала їх силу. Боротьба продовжувалась. Здавалось: вічність пройшла серед того божевілля під назвою життя. Над головою, трохи далі — стеля обвалилась, утворивши в коридорі завал. Хаврен лиш залишалось здивуватись — вціліла. Саме зараз вона помітила, що знаходиться у кімнаті з артефактом. Ріваль, переніс її сюди, вочевидь.

Його Величність намагався достукатись до некромантки, що весь цей час сиділа у трансі читаючи формулу ритуалу. Король бив зброєю по захисному куполу, не зважав на іскри, на супротив, на те, що вибився з сил й ледь мечем махав.

Шарнійська принцеса підвелась, тримаючись за стіну, прийшла до тями. Страшний грім ледь не заклав вуха. Біла гладь кристала змінила колір — сполохи тьми пробігались по тріщинках, заповняючи їх. На мить все завмерло. Ріваля відкинуло від ритуальниці й він осів на підлогу, ледь дихаючи. Лице залите кров’ю потом та капельками грязі. Рану правитель ледь-ледь перемотав краєм тканини, що вже обагрилась в червоний колір.

Тиша.

Страхітлива, невмолима й божевільна. Вона розірвалась дзвоном, коли нитка, що пов’язувала Ельеза з його улюбленицею зникла. Хаврен знайшла сили, щоб дійти до дівчини й похолоділа. На місці Єстін, тримаючи рукопис з жахливим малюнком на обкладинці, виявилась її мати.

Злякана жінка зі сльозами на очах дивилась на доньку. Ріваль застогнав. Вітер свистів у коридорах. Шум дощу сповіщав: здіймалась чудернацька буря. Замок тріщав по швах разом з кристалом.

Травниця тремтіла. Вона чудово пам’ятала матір, її голос. У тих спогадах ненька співала пісень й навчала шити, а ще сиділа поруч, коли маленька Хаврен хворіла. Її портрет висів у кабінеті Альдрена.

— Дитино, що ти робиш?

Сироти пройшлись по тілу від того погляду, сповненого подиву, нелюдського переляку й хитрощів. Де Ледьєр забрала меча з рук Ріваля. Він намагався підповзти до артефакту з останніх сил. Білий колір замінила суцільна тьма, в ній вихорились золоті іскорки, що збирались докупи.

Тріумф на обличчі некромантки не залишив сумнівів. То потвора, а не мати. Вона запустила в травницю вогняну сферу. Хаврен перехопила її ниткою нейтральної магії, притримала в повітрі, але руде полум’я стало розповзатись по її власних силах. Руку зі зброєю обпекло. На додачу Ельезова учениця, стала збирати капельки пітьми у сферу.

Материнський голос пронизував серце, благав відступити, але душа… Душа й розум противились тому дивному впливу, невідомій магії. Чинили опір до останнього подиху. За весь світ, за все живе, за правду та несправедливість, змушували крокувати до темної чаклунки. Кинджал в руці супротивниці зустрівся з лезом клинка. Зовсім несподівано й негадано. Богопротивна книжка впала на землю. Прекрасна Шана де Ледьєр плакала крокодилячими сльозами, пускала пилюку в очі. Обличчя її змінювалось то з жалісного на хитре, то з радісного на засмучене. Хаврен подумала, що збожеволіла й померла. Але біль від магії — реальний. Вона виставила декілька ниток, сплетених, як захисний щит. Стандартна схема, доведена до автоматизму, але її магія, вона ніщо перед силою некромантки, викупаної в крові та людських стражданнях. Плетіння розсипалось за плетінням, вогнище виснажувалось, відростки слабшали та обламувались.

Принцеса згадувала батькові уроки, але ворогиня виявилась спритнішою: ухилялась від замахів та ударів, навіть змогла порізати п’ясток Хаврен, коли та вчергове кинула короткий погляд на руйнування артефакту. Декілька маленьких кусочків кришталю відкололись. Його Величність заволав, викручуючись від болю. Недобре стало і їй.

Травниця стиснула зуби й кинулась вперед, ігноруючи некромантську магію. Бажала стати її частиною, взяти на себе. Потонути у сірому вирі, знищити його разом з собою. Біла пелена з'явилась перед очима й схаменулась вона тоді, коли з рота Шани потекла кров.

Меч пришпилив тіло служниці некроманта. Хаврен затремтіла, важко дихаючи. Магія розвіювалась й перед нею з’явилась звична жінка, нічим не красива, сіра й безжиттєва. Противниця щось прохрипіла на останок, але її заткнув Ріваль, вміло метнувши камінь в голову.