Глава 36

Вона знала: Наяр її шукає. Принаймні тепер Хаврен відчувала хвилювання загадкового мага. Відчувала й провину, бо полишила його після кохання. Навіть не мала сумніву: він викрив й плетіння для міцного сну… Що він з нею зробить, як тільки побачить… Боялась уявити, як й батьковий гнів, докори Волькана та Морвен. Остання може таку істерику завести під завивання лисиці, що з розуму зійдеш й з бішти скинешся, навіть не помітиш. Вона тремтіла від холоду та виснаження. Ріваль, зовсім дивним чином, почував себе добре. Він то розглядав тюремний коридор, скрізь шпаринки у дверях, то буркотів собі під ніс.

Декілька разів на день до них приходила придворна лікарка. Ельез пильнував лікування, намагався розізнати про артефакт у короля, а той все слабим прикидався.

«Ну нічого… Ти мені поки живим потрібен, Твоя Величносте, але хто заперечить мені дещо змінити у твоїй подобі?»

Та хижа посмішка ще надовго закарбувалась у її думках, як й повідомлення: «Пташечка… Що ж… Я вже знайшов потрібний артефакт у замку Шарнії. Ти знаєш: він пронизаний таємними лазами, мов мурашник. Виносиш дитину й досить з тебе».

Чергова зміна його планів наполошила. Хаврен прекрасно знала — не завагітніє, поки знову не відновить запас життєвої енергії. Деякий час доведеться навіть у грані пожити, щоб легше стало, але після гігантських павуків той світ не здавався вже чудовим та безпечним».

Ніч. Вони сиділи з Рівалем, затамовуючи подих. Вслуховувались в кроки вартових інквізиторів. Давно вже за королівську охорону відповідав спеціальний загін. Генерал Ленард не пережив свавілля над ним, коли Ріваль, намагаючись дізнатись правду про другу сестру, побив інтригана до смерті. Виявилось: королева народила близнят. Одна жива, друга «ніби» мертва. Ту дитину навіть поховали й десь на сімейному кладовищі королівської династії існувала могила з білим надгробком без імені. Достеменно ніхто не знав, як близнючка Єстін вижила. Ленард щось лепетав про плату за послуги, тільки-тільки істину мовив, як прикрив очі та завмер з останнім подихом.

«Правда вчергове втекла від мене, — сказав тоді Його Величність. — Вже життя брехня та інтриги. Але то не моя сестра. Артефакт в ній крові династії не виявив».

Втім, він зауважив: Селенія з’явилась декілька тижнів тому, ще перед проникненням Хаврен до своєї лабораторії. Часто вона замикалась з Єстін у кімнаті й дівчата переговорювались тихо, наче боялись, що їх хтось підслухає. Двоє протилежностей, схожі як дві каплі води. Селенія у всьому догоджала некроманту за власною волею, Єстін же зі страху за життя. Селенію Ельез плекав, як власну дочку, троянду, котра здобувала освіту в Аліревскій академії.

У травниці голова паморочилась від інтриг минулого. Тієї гри королів, що стала загрозою всьому світу.

— Ті твої таємні лабіринти, — прошепотіла Хаврен, — вони виведуть нас до кімнати з артефактом?

Ріваль подумав з декілька хвилин, наче щось згадував, а потім кивнув. Двоє змогли б втекти посеред ночі, підібравши момент, коли вартові змінюють пост. Єдина перепона — двері. Важкі, скрипучі з надійним замком. Вона намагалась вловити ту прозору-сіру нитку, що вчора побачила. Занадто слабка для магії, занадто мало часу. Хаврен лаялась, аж поки не взяла повітря руками. Все марно. Серце розривалось від безнадії, а Ріваль, скільки він не вертівся біля дверей, так й не зміг віднайти вихід. Залишався єдиний варіант — дочекатись ранкового приходу лікарки, оглушити її та побігти до таємних проходів, знайти спосіб відірватись від погоні. Ельез, зазвичай, зранку не приходив.

Вночі не спалось. Вона прокручувала подумки їх втечу й навіть не уявляла, як їм доведеться втікати у такому стані. Ріваль поранений й хоч рана трішки затягнулась — ніхто не давав гарантії, що він знову не почне стікати кров’ю. Її ж життєва енергія допомогла відновити його організму крововтрату та прийти до тями. Все здавалось жахом. Темним жахом в якому немає виходу.

Крізь маленьке вікно з’явився проблиск денного світла. Похмура погода в Ланверії вже звична картина. Її нудило від хвилювання, та коли тишу розірвали важкі кроки, світ завмер. Ріваль сів на краю ліжка, показуючи Хаврен, щоб та не вмішувалась: він сам все зробить. Але коли двері відчинились й вони побачили могутнього інквізитора, серце завмерло. Десь почувся тріск скла: то план на порятунок розбився вщент.

Втім, нічого не наступило. Чоловік мовчки зміряв їх поглядом, а потім промовив:

— Принцесо, забирайтесь швидко.

Саме в той момент вона впізнала в одягненому в темні одежі вартовому батькового інквізитора. Олан зник після її порятунку, як й особистий охоронець Гуто. Вочевидь, для них знайшлось нове завдання. Травниця тільки встигла тихесенько крикнути, коли Ріваль зібрався кинутись на несподіваного гостя. Вхопила його за лікоть, притримуючи. Все ж Олан тримав долоню на руків’ї зброї.

— Швидко виходьте, — процідив крізь зуби, — часу обмаль. Мені ще треба придворну лікарку затримати.

Нічого не кажучи, Хаврен попрямувала до виходу тримаючись за Ріваля. Тільки двері камери закрились й вони почали йти у кінець коридору, як з-за кутка з’явилась тінь. Вісенна випустила скриньку з рук та завмерла від подиву. Олан дістав з кишені ніж для метання, але лікарка не проронила ні звуку. Навпаки — підбігла до них й вчепилась в Хаврен.

— Благаю, заберіть мене з собою. Виведіть з цього пекла… Інакше заволаю! Всім розкажу!

Олан вже тримав кинджал біля її горла.